Глава 25. «Принца ми не віддамо!»

Прокинулась я сама. Кинула погляд у бік віконця, зрозуміла, що вставати ще рано, можна солодко подрімати, насолоджуючись покоєм та тишею, повернулась на другий бік і знов заплющила очі.

Перед заплющеними очима постав образ Рауля. Блі-ін! Поспати не дасть, ввижається.

І чого я до нього причепилася? Якщо розібратися, то я його майже не знаю, ніяких геройських вчинків за ним не числиться, ні від дракона мене не відбивав, ні розбійників, що загрожували моєму життю,  не рубав в капусту. Нічого такого. Тоді що це? Кохання з першого погляду, не дивлячись ні на що? Для мене невластиво. Може, це вплив самої Кароліни, яка десь таки залишилася в мені, хоч і так глибоко, що я її зовсім не відчуваю? Чи то численні портрети принца, розвішані по спальні Кароліни, подіяли на підсвідомість?

Не знайшовши жодної причини закохуватись в Рауля, окрім того, що при згадці про нього починає тужливо стискатись серце, я вирішила перестати про нього згадувати. Нехай одружується на Попелюшці, бо це життєво необхідно для світу, а я після серії балів повернусь додому і викину усі дурні почуття з голови. Може, навіть, мене взагалі відішлють до рідного світу та до рідного тіла. А я тут страждаю задарма. Все, спати, поки є час.

А часу, виявляється, вже не було. З боку дверей почувся обережний, але наполегливий стук, а згодом і голос Мегі. Якого біса служниця вирішила мене збудити?!

- Леді Кароліно!.. Леді Кароліно!.. Дозвольте зайти!..

- Та заходь вже, - крикнула я у відповідь, - бо вставати, щоб тебе прибити, в мене поки немає бажання. Точніше, є бажання прибити, через те, що спати не даєш, але вставати ліньки!

Дівчина прослизнула до кімнати, нервово ламаючи пальці і стала коло стіночки. Видно, мою погрозу сприйняла всерйоз і побоюється тепер наближуватись.

- Чого тобі? І ближче підійди, бо не достану звідси, - підлила я олії у вогонь.

- Леді Кароліно! Благаю, не гнівайтесь! Я не винна! Це ваша матінка, леді Антуанетта, послала мене вас збудити!..

- Якого біса?! До балу ще як до Києва рачки!

- Не знаю, про що ви, та королівський гість, нащадок імператора Рихтійських островів Зязя Рихт Неперевершений підбив принца Рауля не гаяти часу, і, щоб краще пізнати потенційних наречених, не обмежуватись балами. На сьогодні оголосили прогулянку по місту з метою ознайомлення з пам’ятками та визначними місцями столиці.

- Щось занадто активний цей Зязя, - простогнала я, вставати та ще й кудись їхати категорично не хотілося.

Втім, оглянути столицю - ідея непогана. Принаймні, це цікаво, залишаться спогади. Хоча які там спогади. Якщо бути чесною, то з усіх моїх подорожей у рідному світі, я пам’ятаю лише ті моменти, що були підкріплені фотографіями. Усе останнє замулилось із часом і зникло з пам’яті. А тут мене, на жаль, фотоапаратом чи смартфоном не забезпечили.

І все ж подивитись хочу. Однаково вже не засну. Тим паче, що моя місія ще не завершена. Між принцом та Попелюшкою так нічого ще й не зав’язалося, тож маю пригледіти та напрямити події в потрібне русло.