Глава 24. Мов давні подружки. 2

Тук-тук.

- Можна зайти? - почувся голос служниці.

- Заходь, Мегі, - дозволила я. - Знайшла баронесу?

- Знайшла, сказала, що ви з леді Ліліаною повернулись до покоїв. Вона ще й не шукала вас, розмовляла з якоюсь поважною леді і зовсім не турбувалась.

О, то це ж вона з тією відьмою, герцогинею Ахтонською! Як же я забула? Невже вони про щось домовились?

Тим часом служниця продовжила:

- Але вас, леді Кароліно, все ж дехто розшукував…

- Герцог Вітонський, певно?

- Ні.

- Тоді Його Високість, принц Рауль?

- Зовсім ні, леді Кароліно…

Хм, а це вже починає інтригувати. Кому ж я знадобилася?

- Невже сам король?

- Ні-ні. Вас розшукував гість, що прибув сьогодні до королівського палацу, Зязя Рихт Неперевершений.

А це неочікувано.

- І що ж цьому розфуфиреному па.. поважному гостю було потрібно?

- Цього я не відаю, леді Кароліно, - схилила голову служниця.

- Добре, Мегі, можеш йти.

Дівчина вклонилася і вийшла, причинивши за собою двері. А я глибоко замислилась. Досі я мала перед собою формулу:

Л+С=К+Р,

де Л - Ліліана, С - Себастьян, К - Кароліна, тобто, я, а Р - Рауль.

Цю чудову формулу мені за наказом вищих сил слід було перетворити на іншу:

Л+Р=К+С.

І мені це майже вдалося.

Тепер же в рівняння вплелися два невідомі компоненти: Б - колишня фаворитка принца Барбара та З - імператорський спадкоємець Зязя Рихт Неперевершений. І що мені робити з цими двома невідомими - я не мала поняття.

Ліліана заспокоїлась, навіть щось замугикала, тулячись до мого плеча, а мої роздуми були перервані баронесою, що завалилась до спальні без стуку і одразу зайняла увесь простір.

- Ви тут?! Разом?!

Цілком розумію подив леді Антуанетти, перед чиїм поглядом постала така ідилія: я у ліжкові сестри, білява голівка Ліліани - на моєму плечі.

- Леді Барбара напала в оранжереї на мою сестру, - пояснила я. - Ми відбилися з честю, та зовнішній вигляд вже не дозволяв повернутись на бал. Ми вирішили, що на сьогодні з нас досить, і ось…

- І ось лежите в одному ліжку, мов давні подружки, - завершила баронеса. - Я звісно, рада, що ваші стосунки покращились, але зараз, Кароліно, повертайся до своєї кімнати. Час спати, ви маєте добре відпочити, щоб гарно виглядати.

Я цьомнула Попелюшку у лоба і залишила услід за маман спальню сестрички.

- І що це було? - строго запитала леді Антуанетта, коли ми усамітнились в моїй кімнатці.

- Я захистила честь сестри і усієї нашої родини, а потім допомогла Лілі заспокоїтись, - відповіла чесно.

- Із леді Барбарою я розберусь. Ти з’ясувала, нащо Ліліана поцілувала принца? Вона, справді, вирішила його спокусити?

- А ви, матінко, гадаєте, що Лілі віддасть перевагу життю в монастирі? Вона вимушена, хоч і кохає герцога Вітонського. А… ви поговорили зі своєю давньою подругою-відьмою.

- Поговорила. Та це не повинно тебе турбувати. Спи, Кароліно. Завтра буде новий день і на нас чекають нові бої. Принца ми нікому не віддамо, повір.

З моєю теперішньою маман не посперечаєшся.