Глава 24. Мов давні подружки.

Проти усі мої побоювання дійшли ми до покоїв спокійно. Щоправда, трохи перелякали служницю Мегі.

- Ой, лишенько! Що з леді Ліліаною?! - запричитала вона.

- Нічого страшного.

- Я допоможу!

- Твоя допомога не потрібна, Мегі. Краще розшукай леді Антуанетту, вона залишилась на балу, і скажи, що її доньки вирішили повернутись до покоїв. Нічого не розповідай про леді Ліліану, не лякай матінку, бо зараз примчить - і нікому не буде життя.  Нехай краще погуляє на балу. Я сама все владнаю. Заскочиш потім, скажеш, чи знайшла баронесу.

- Добре, леді Кароліно!

Служниця побігла виконувати розпорядження, а ми з Лілі попрямували до її кімнати.

Перш за все я Попелюшку роздягнула і замочила у ванній. Замочила - в контексті примусила купатися, а не те, що ви подумали. Довго довелось вовтузитись з її волоссям, яке із вишуканої зачіски після бійки з Барбарою перетворилось на бозна що. Та я справилась. Допомогла сестрі одягнути нічну сорочку і вклала її в постіль. Виглядала вона не дуже.

- Залишся зі мною ненадовго, - попрохала Лілі ніжним голоском, зазираючи в очі.

Я здвигнула плечима.

- Коли ти так хочеш…

Я виклала зручніше подушки і примостилась коло сестри.

- Скажи, Кароліно, чому ця навіжена накинулась на мене?

- Барбара була фавориткою принца Рауля і, звісно, їй не хотілося віддавати коханця комусь іншому.

- Але ж я не збираюсь заміж за нього!

- Ти усіх поставила до відому про це, коли цілувала посеред танцювальної зали?

- Так, дійсно, - знітилась Ліліана. - Мабуть, присутні вирішили, що між мною і Раулем щось є… - І раптом усміхнулась, засвітившись зсередини: - Зате я виграла браслет!

- Звісно, виграла, - погодилась я. - Нащо мені браслет без серег?

І ми засміялися.

- До речі, - додала, - у мене ще й кольє мається з того комплекту. Не хочеш забрати до купи?

- Навіть не уявляю, що мені задля цього доведеться зробити, - покачала головою сестра. - Переспати з принцом?

- Фу! Я ж не зла відьма, щоб примушувати порядну леді віддатись чоловікові до шлюбу. Але після шлюбу…

- Ти таки підбиваєш мене до того, щоб я вийшла заміж за Рауля?

- І виконала волю батька. Бо як запре тебе у монастирі, то навідувати не буду.

- І ти, справді, не проти?

- Я ж казала, що роблю ставку на герцога Вітонського. Він мене так кохає…

Через згадку про рудого красунчика Попелюшка насупила брови.

- От тільки не кажи мені, Лілі, що ти досі впадаєш за герцогом!

- Мені здавалося, що маю до нього справжні почуття, та те, що він вже й забув дівчину, яка відкрила йому серце, і зробив пропозицію іншій…

- От і ти забудь про Себастьяна. Поверни личко у бік Рауля. Він же тобі подобається?

- Він милий, звісно. Але Себастьян…

- А Себастьян добре цілується, так? Повір, Рауль теж не промах, просто у нього ще не було можливості, щоб довести це. Ти занадто шокувала бідолаху, коли кинулась цілуватися серед заповненої людьми зали.

- Якось у тебе все просто, Кароліно. Але ж серце…

- Знаєш, Лілі, у кожної дівчини є серце. Та воно може помилитись і покохати того, хто тебе не вартий. А щоб не наробити помилок, у кожної дівчини є ще й мізки. Вмикай розум, сестро.

- Ти, мабуть, вперше назвала мене сестрою по-доброму, без іронії, - підняла на мене свої сині очі Попелюшка.

- Ти і є моя сестра, - я поправила ковдру на грудях у дівчини. - І я бажаю тобі щастя, попри всі сварки, що були між нами раніше.

- Я… Я теж! - пригорнулась до мого плеча Лілі. - Якщо ти вважаєш, що будеш щасливою з герцогом, то забирай його, хоч… хоч він і дорогий моєму серцю.

Ох, як би просто було, коли б сестра вийшла за рудого, а я - за принца. Усі були б щасливі. Так ні, доводиться знов вводити усіх в оману, робити вигляд, що мені подобається герцог, і я байдужа до Рауля…

- Так, Лілі, а ти забирай принца і вчися з ним бути щасливою. Домовились?

- Домовились…