Глава 22. І що це було-2.

Оберталася я повільно, вже не знаючи, чого й очікувати.

Переді мною стояв рудий герцог у своєму яскравому червоному камзолі і дивився запитально:

- І що це було?

- Ти про короля? Так прямо скажу: за короля вийти заміж мені ніхто й не пропонує, тобі заборонили до мене свататись, а принц втік. Все.

- І… чому ж принц втік? Що ти йому такого зробила?

- Я - нічого. А моя сестра Ліліана його поцілувала при всіх. Він побіг за нею, розбиратися. І довгенько щось розбираються…

- У тебе є сестра?

- Є, зведена, - зітхнула я. - І, здається, у них із принцом щось зав’язується.

- Ти нічого не плутаєш, Кароліно? Чому тоді він заборонив мені підходити до твоїх батьків з пропозицією одруження? Я гадав, він за тобою впадає! А тепер виходить, що й за твоєю сестрою теж?

- Намагається всістися на двох стільцях одразу. Що тебе так дивує, Себастьяне? Ти теж не проти нюхати квітку за квіткою в порядку черги.

- Мати дружину і фаворитку - то одне. Але і ти, і Ліліана - леді, до того ж сестри! А зараз проходить офіціальний відбір. Він не може одружитись на двох одразу! Залишив би тебе мені.

- Думки принцові несповідимі, - здвигнула плечима. - А ходімо, Себастьяне, до фуршетних столів. Маю заїсти нервовий зрив.

Герцог запропонував мені узятись за лікоть, і ми рушили до тарілочок із закусками, що давно мене спокушали. Ех, чоловіки, чоловіки… Якщо і спокушатись, то не ними, а тарталетками з ікрою морського їжака у креветковому соусі. Ммм… Яка смакота!

Рудий красунчик став поруч і, із затятістю футболіста, який тренується забивати м’яч у порожні ворота, став закидати до рота тарталетки. Мабуть, теж заїдає нервовий зрив.

- Отже, у тебе є сестра…

- То й що?

- Вона така ж красуня, як і ти?

- Повна протилежність!

- В сенсі, зовсім негарна?

- В сенсі, зовсім несхожа. Ти, що, ловеласе, збираєшся підібрати ту, котру відкине Його Високість? Не Ліліану, так мене, не мене, так Ліліану?

- Та ні, я просто так запитав. З цікавості.

- Запам’ятай, - я притягнула герцога за манішку, - ніяких Ліліан для тебе не може існувати! Ти тільки мій! Я попереджала: якщо герцогинею стану я, ти не заводитимеш коханок! Нехай там Ліліана з принцом мнуть шовкові простирадла, скільки захотять! Коли Рауль вибрав мою сестру, то дозволить нам одружитися!

- Гадаю, що так. То закріпимо наш союз в уже знайомій альтанці?

- Стій. Треба дочекатись розвитку подій.

- Отже, ти ще надієшся на те, що Рауль повернеться до тебе?

- Ти сам казав, що не слід сваритися з наступним королем!

- Та добре, добре, Кароліно. Почекаємо.

- Знай, що я кохаю лише тебе! - Я озирнулась наліво-направо, і подарувала рудому красунчику цнотливий цілунок у колюче підборіддя.

- Все, Себастьяне, йди. Якщо Рауль побачить нас разом, то розгнівається. А якщо побачить мене, самотню і нещасну, то дозволить тобі стати моїм нареченим, щоб втішити.

- Може, й так, - погодився герцог, запихнув до рота ще з трійко тарталеток і, нарешті, залишив мене.