Глава 21. І що це було? Продовження.

Відьми ще мені не вистачало у цій казці. Тільки-но зраділа, що все іде за планом. Та нехай. Про це ще рано турбуватись. Може, та відьма зараз не практикує, може, взагалі, втратила здібності через те, що не тренувалась. Нащо ризикувати репутацією знатній багатій герцогині, коли в неї і так усе є? Може, не знайде, чим зарадити старій подрузі. Може й не схоче допомагати. Про це можна поки що не думати. А от про що слід подумати прямо зараз, так це…

Чиясь рука лягла мені на плече. Дежа вю! Правда, ця рука тендітніша і значно легша, ніж рука баронеси. Я озирнулась.

Король! Сам Луїс Другий! Я до цього моменту бачила його лише здаля і сподівалась, що знайомство з монархом мене обмине, як і шлюб з його сином. Чомусь, прочитавши чимало історичних романів, не довіряю я монархам, знайомство з ними, навіть райдужне спочатку, частенько завершується на пласі. Або щось не сподобається самодуру, тобто, самодержавцю, або наклеп хтось зведе по доброті душевній. Та вже ягідці з верхівки тістечка не зісковзнути.

- Ваша Величність!.. - Присіла я в найглибшому реверансі.

- І що це було? - сумно запитав король.

Був він зросту невисокого, щуплий, нічим не примітний. З такою зовнішністю можна бути ким завгодно, хоч відомим музикантом, хоч двірником, хоч, ось, бачте - королем.

- Не зрозуміла? - підняла я на нього здивований погляд.

- Дорогенька, я за твоїми з Раулем відносинами вже другий день спостерігаю. І ти мене, як кандидатура на роль дружини спадкоємця, цілком влаштовуєш. Вродлива, розумна, ерудована, амбітна. Що не надто знатна, так ми, підписуючи запрошення на бал, вже мали на увазі, що знатність не буде вирішальним фактором. До того ж, барон Жан - мій давній друг і вірний підданий. Та я вже твоє ім’я вніс до анкети, що подавав Оракулу! І, уяви собі, Оракул підтвердив, що донька барона де Пар-Кет - найкраща партія для принца. Я тобі вже місце за родинним столом приготував! Імена онукам підібрав! І ось я бачу, як інша цілує Рауля, і він стрімголов мчить за нею, а ти залишаєшся наодинці з відчаєм!

- Ліліана і є справжньою дочкою барона Пар-Кет, - хрипко пояснюю. - А мене він просто удочерив, коли одружився на матінці.

- Справді? - підіймає одну брову король Луї. - Я не знав. Та це не має значення! Я вболіваю за тебе, дівчинко! То що ж трапилось?

- Рауль і Ліліана поцілувалися, - здвигнула я плечиком. - Можливо, вони кохають одне одного?

- Не знаю, не знаю,.. - Погляд монарха розгублено забігав. - Слід запитати в Оракула…

Король пішов, а я зітхнула з полегшенням. Принаймні, батько Рауля не збирається нічого лихого вчинити Ліліані. Він прийме невістку, бо вона - донька його друга барона Жана.

А я… А я просто продовжую жити.

І тут на моє плече опустилась важка чоловіча рука…

Вдруге відчуваю дежа вю.