Глава 21. І що це було?

Я так занурилась у власні переживання, що навіть не розгледіла вельможу, з яким танцювала. А що, коли це - потенційний наречений? Я ж бо не роблю ставки ні на принца, який призначений Попелюшці, ні на рудого герцога, який, з якого боку не глянь, а бабій. Треба було б придивитись до котрогось іншого, не зійшовся ж світ клином на цих двох. Наприклад, до партнера по танцю.

Та вже не придивлюся. На плечі мені лягла важка рука. Мій безликий партнер і зовсім зіщулився, поменшав у розмірах і задки-задки розчинився у натовпі. І хто ж його міг так налякати?

Обернулась. Маман у всій своїй красі, велика, грізна. Не диво, що чоловічок наклав у штани і ретирувався по-тихому.

Леді Антуанетта відтягнула мене у дальній куточок, щоб чужі вуха не почули нашу розмову.

- І що це було?! - голос баронеси не віщує нічого доброго.

- Це? - озираюсь удавано здивовано. - Це був мій партнер по танцю, якого вже, на жаль, не бачу на горизонті. Хутко зник.

- Я ж не про те! Що таке тут відбулося, що Ліліана промчала повз мене, мов вихор, а за нею - Його Високість принц Рауль?

- Тільки те, що моя люба сестричка не бажає провести життя в стінах монастиря і, після голосної заяви любого таточка, всерйоз узялась за принца.

- Значить, так? - леді Антуанетта потерла пальцем волохату бородавку на підборідді.

- Значить, так.

- І ти здаєшся?!

- Ні, що ви, матінко! Вибираю гідного претендента, щоб викликати ревнощі в Рауля, бо герцогу Вітонському він заборонив йти до вас, щоб попрохати мою руку та серце.

- А той збирався?

- Принц зупинив його майже коло порогу.

- Це означає, що спадкоємець має на тебе плани!

- Так і було до цього моменту.

- І що ж зробила ця мала миршавка?

- Поцілувала принца прилюдно! - Однаково баронеса дізнається, що відбулося за її відсутності, вже бачу, як балачки самі вилазять у вікна.

- Негідниця! Вона хоче перебити те, що складається між тобою та Раулем!

- А особлива дяка за це баронові Жану, бо до цього Лілі не розглядала принца, як об’єкт пристрасті. Я це точно знаю.

Леді Антуанетта рішуче склала руки на грудях.

- Я знаю, що робити.

- І що ж? - обережно запитала я, намагаючись зрозуміти, що твориться у голові баронеси.

- У мене є знайома відьма, я її бачила тут, на балу...

- Відьма? Але ж відьом у королівстві чекає вогнище або плаха!

- Ніхто не знає, що вона має особливі здібності, тільки я. Ми росли разом із Жанетт у пансіоні для благородних дівиць, жили в одній кімнаті. Кому, як не мені, знати її секрети? Ніхто й гадки не має, що сьома дочка маловідомого нетитулованого дворянина вийшла за знатного, багатого та впливового старого герцога Ахтонського не завдяки палкому коханню, а через приворот, після чого швидко залишилася вдовою з чималими статками.

- Не треба ніякого привороту! - злякалась я. - Після приворотів чоловіки мруть, мов мухи після дихлофосу!

- Не знаю, що це таке?..

- Еее… Експериментальне травило для шкідливих комах.

- А…

- От. А Рауль мені живим потрібен.

- Знаю я щодо небезпеки привороту… - Безпечно змахнула рукою баронеса, зачепивши ненароком дорогу, мабуть, вазу. Задумливо подивилась на скалки. - Та я не про це. Він тобі і не потрібен. Спадкоємець і без нього зацікавився такою красунею та розумницею, як ти. А от Ліліану слід прибрати з дороги.

- Матінко, не смійте! Ви, що, бажаєте сісти у в’язницю за вбивство? В такому випадку, я не просто не стану дружиною принца, а взагалі потраплю в опалу і буду відправлена у заслання подалі від королівського двору, як донька вбивці!

- Та ні, нічого такого я не планую, доню! Я навіть по-своєму люблю Лілі, хоч вона і кусюча муха. Та, сподіваюсь, Жанетт мені порадить, як прибрати її з твого шляху і не зашкодити. Чекай на мене тут.

З напором криголаму баронеса ринула через залу у пошуках вдової герцогині Ахтонської.

Відьми ще мені не вистачало у цій казці. Тільки-но зраділа, що все іде за планом. Та нехай. Про це ще рано турбуватись. Може, та відьма зараз не практикує, може, взагалі, втратила здібності через те, що не тренувалась. Нащо ризикувати репутацією знатній багатій герцогині, коли в неї і так усе є? Може, не знайде, чим зарадити старій подрузі. Може й не схоче допомагати. Про це можна поки що не думати. А от про що слід подумати прямо зараз, так це…

Чиясь рука лягла мені на плече. Дежа вю! Правда, ця рука тендітніша і значно легша, ніж рука баронеси. Я озирнулась.

Король! Сам Луїс Другий! Я до цього моменту бачила його лише здаля і сподівалась, що знайомство з монархом мене обмине, як і шлюб з його сином. Чомусь, прочитавши чимало історичних романів, не довіряю я монархам, знайомство з ними, навіть райдужне спочатку, частенько завершується на пласі. Або щось не сподобається самодуру, тобто, самодержавцю, або наклеп хтось зведе по доброті душевній. Та вже ягідці з верхівки тістечка не зісковзнути.