Глава 20. Увійти в історію. 2.

- Не буду я принца цілувати, - Ліліана задумливо дивилася на своє відображення у дзеркалі. - Ти права, заплакана, підпухла…

- Я так і знала, що ти здаєшся без бою! - Я вдавано радісно заляскала у долоні. - Мала боягузка! Шмаркачка! Нездара! Та ти просто порожнє місце! Тьфу!

- Я не боягузка! Не шмаркачка і не порожнє місце! І принца я поцілую, хоча б заради того, щоб ти вдавилася своєю злістю!

Я продовжувала дивитись на неї глузливо і кивати:

- А ще, щоб помститися рудому…

- Може, й так.

- Не зважишся навіть заради помсти, я певна…

- Я? Не зважуся?!

- Ага, ага…

Ліліана пирхнула, мов конячка, і рвонула повз мене на вихід. Добила я її таки. Коротко зиркнувши у дзеркало на себе, красиву, поспішила слідом.

Я гадала, що сестра заздалегідь продумала стратегію, розробила який хитромудрий план, можливо, придумала гру, щоб примусити Рауля поцілувати її, та все вийшло не так.

Ніжна тендітна дівчина солдатськими широкими кроками, підхопивши спідницю, рушила до танцювальної зали. Її рішучості мав позаздрити Наполеон, коли вирішив захопити світ.  Я ледве встигала слідом.

Розштовхуючи гостей, Лілі дісталась до принца, який кружляв паркетом з черговою леді. Рішуче відсторонила дівчину, піднялась на пальчики, обхопила приголомшеного юнака за шию, притягнула до себе і поцілувала у губи.

Навіть музика стихла. Усі присутні застигли, спостерігаючи дивну сцену. У мене аж серце йокнуло, бо ревнощі його шпигонули. А Ліліана, ніби нічого не трапилось, обернулася і рушила на вихід. Що було написано на її обличчі - не передати за допомогою слів. Боже, хоч би нічого із собою не вчинила, отак зганьбила себе перед усім світом!  

Цікаво, я справді турбуюсь за зведену сестру, чи тільки через те, що вона не має права померти, бо від її долі залежить доля мільйонів, а то й мільярдів? Так і не з’ясувавши для себе це питання, бо язва вона ще та, я все ж вирішила бігти слідом, щоб не дозволити трапитись незворотному. Та вчасно зупинилась, помітивши, що слідом вже вирушив Рауль.

От зараз все і складеться. Принц заспокоїть нещасну діву, яка таким дивним чином висловила свої почуття, а далі туди-сюди - і повернеться все на потрібну колію.

А я… Сподіваюсь, відправлять мене вищі сили назад, до рідного тіла, і все, що тут відбувалося, поступово забудеться, ніби простий сон. Спочатку мені навіть подобалось, було так цікаво у іншому світі, так солодко сприймалася кожна мить життя. Я насолоджувалась тим, що бачу, чую, відчуваю. Та зараз стало так гірко, що вже нічого не хочеться…

А що, як мене не повернуть? Що, як доведеться до скону залишитися у цьому світі і повсякчас бачити щасливу Попелюшку, що вийде таки за свого принца? Он, присутні вже шепчуться, складаючи казки про нещасну закохану, а коли принц оголосить її своєю нареченою, казка про сирітку, над якою знущалися зла сестра та мачуха, отримає щасливий кінець.

Сумно-сумно мені стало. Начебто велику справу роблю, цивілізацію рятую, усіх жінок, які ще й не народилися, підтримую, а увійду в історію справжнісінькою стервою. Вже зараз відчуваю осудливі погляди.

- А чому музика замовкла? - крикнула гучно на всю залу.

Музиканти стрепенулися і хутко забринькали на своїх інструментах. А я ухопила найближчого представника чоловічої статі, хоч це зовсім не за правилами, і закружляла з ним по центру зали.