Глава 19. Все пропало? 2.

Чомусь герцог видався мені напруженим і засмученим, зовсім не схожим на завжди усміхненого донжуана.

- О, мій дорогий наречений! Як же я рада бачити тебе! - заговорила я так, щоб було чути Ліліані. - А я вже скучила!

- Я теж радий тебе бачити, Кароліно. Але нам краще відійти, щоб поговорити.

- Підемо до нашої альтанки, так? - я пристрасно прихилилась до герцога.

- Кароліно, пам’ятаєш, ти сама казала - не на людях!.. - зашепотів мені на вухо Себастьян.

Щось мені його настрій не подобається. Добре, що я вже вела його, ухопивши під руку, подалі від Попелюшки. Те, що вона повинна була почути - вона почула.

Герцог вивів мене на терасу, де нікого не було, і зупинився.

- Хіба ми не йдемо до альтанки? - надула губки я, кліпаючи здивовано.

- Ні, Кароліно. Нам не слід усамітнюватися.

- Тоді пішли, знайдемо моїх батьків і ти зробиш те, що збирався: попрохаєш моєї руки! Я вже не можу чекати, любий! Себастьяне, чому мовчиш?

Герцог супився і зиркав навсібіч.

- Та кажи вже, любий, що сталося?

- Кароліно, спокійно. Я збирався в обід прийти, щоб офіційно запропонувати руку і серце, але…

- Ти передумав? - ахнула я.

- Ні, зовсім ні. Я не встиг. Мене знайшов Рауль і звелів, щоб я викинув з голови усі думки про тебе…

- Що?! Та як він смів?! Гадає, як принц, то йому усе дозволено?! Себастьяне, ти не повинен коритися деспоту! Ми ж кохаємо одне одного, і наше кохання переможе усі перепони!

- Ні, Кароліно. Вибач. З тебе вийшла б чудова герцогиня. Але проти волі спадкоємця я не піду. Він - мій принц і майбутній король.

Я ухопилася за голову. Усі мої плани летіли шкереберть. Рауль не повірив мені, зате повірив Ліліані. Повірив, що я кохаю його. І заборонив герцогу мати зі мною справу. І як мені тепер виправити ситуацію?

- Чекай, Себастьяне. Я поговорю з Раулем.

- Ми вже про все з ним поговорили. Принц хоче бути з тобою. Кароліно, від такого не відмовляються. Я й сам дивуюсь, що кохання спалахнуло в його душі так швидко. Так же не буває, чи я не правий?

- Зрозуміло. Мене ти не кохаєш…

- Ти мені дуже подобаєшся, ти - незвичайна, чарівна, розумна і дуже вродлива. Але говорити про кохання…

- А її, ту білявку, ти кохаєш? - раптом запитала я.

Себастьян сковтнув.

- Я не можу зробити її дружиною… Світ не прийме її…

Отже, кохає. Принаймні, має деякі почуття.

- Я говорила з твоєю пасією. Вона сміялася над тобою, мов, роздражнила рудого - і покинула. Вона полюбляє знущатися над чоловіками. Просто хочу, щоб ти знав. Не лише ти залишаєш по собі розбиті серця.

Як же ж набридло грати роль стерви! Як же набридло брехати! Важка ноша рятівниці цивілізації.

Герцог потер долонями лоба.

- Неприємно… Та я переживу.

- Шукай собі іншу. Тобі ще рід продовжувати.

- Я знаю. Кароліно, розійдемось друзями? Коли ти станеш дружиною Рауля, ми будемо часто зустрічатися, і я хотів би зберегти добрі відносини із судженою мого найближчого друга.

- Чом би й ні? Друзі серед наближених до трону мені теж не завадять.

На такій позитивній ноті ми й розійшлися. Та думки мої були зовсім невеселими. Стільки зусиль я доклала, щоб зблизились принц та Попелюшка, і все пропало?

Ні, не все. Залишається ще наш з Ліліаною спір. Зараз, коли вона впевнена, що рудий зрадив, вона повинна поцілуватися з принцом хоча б заради того, щоб помститися герцогу. І я повинна це бачити!