Глава 18. Усі карти у руки.

Ледве наздогнала малу миршавку мало не коло наших покоїв. І то лише завдяки тому, що маю довгі ноги. Ухопила за рукав і смикнула. В результаті Ліліана полетіла на підлогу, а я - на неї! Як хоч не задавила? Мабуть, у цих худорлявих Попелюшок запас міцності ще той. А от сукня порвалася, запасу міцності не вистачило.

- Пусти! Тварюко! Там батько!..

Злізла з поганки і по-сестринському подала їй руку. Куди там! І не глянула. Перевернулася, ставши на карачки, піднялася і знову бігти. Зрозуміло, що я ухопила її за другий рукав.

Трррррр!.. Ще один клапоть залишився у моїх руках. А все тому що секонд хенд. Хоч і гарні сукні матері Лілі, та друге покоління вже не витримують.

- Що ти наробила?! Стерво!

Спіймала сестричку за плечі. Сподіваюсь, хоч вони не відірвуться?

- Зупинись! Батько твій живий і здоровий! Я все вигадала!

- Ах ти ж! - Здається, Лілі рознервувалась ще сильніше, ніж коли думала, що щось лихе трапилось із татом. - Як ти могла?! Брехуха!

Маленькі кулачки досить боляче почали колотити мене по грудях. Звісно, я не подам вигляду, що чула розмову Лілі з принцом. Продовжу грати злу сестру.

- Охолонь! - Ухопила дівчину за зап’ястя. - А як ще я мала відтягнути тебе від принца? Не за вуха ж? Не спиться їй, бачте! За принцом вона бігає! Хотіла натренувати його у поцілунках? Так забула мене нагукати, щоб засвідчила, що ти виграла спір! Отже, нічого ти не виграла! І принц - мій!

- Дурепа! Та я йому про тебе розповідала! Про твоє кохання!

- Тепер ти не бреши! Нащо б ти це робила?!

- Щоб швидше тебе спекатись!

- Досить, Лілі, досить! Я ж чудово бачу: ти сама закохалася в Рауля по самі вуха, тільки не хочеш цього показувати!

- Та байдуже мені до нього!

- Може, ти й сама собі не зізнаєшся у цьому, та я ж не сліпа!

- Не мели дурниць, Кароліно! Я краще вже за рудого конюха піду, ніж за принца! Сидіти вічно у палаці під поглядом сотень заздрісних очей - та ще втіха!

- За рудого згадала? Піди, віддайся йому, мов остання шльондра! Після такого тебе не те, що принц, взагалі жоден порядний чоловік не візьме за дружину! Хіба що старий, кривий та горбатий!

- Він казав, що кохає мене і не покине! Хай конюх, та я теж кохаю його!

- Батько, коли дізнається, у монастир тебе відправить!

- Батько любить мене і завжди казав, що дослухатиметься моєї думки у виборі пари. Він бажає мені щастя і не противитиметься шлюбу, хоч би з ким, аби мені було добре!

- Ой, не думаю я, що він зрадіє, коли дізнається…

Упс! Я й не помітила, що двері нашої вітальні відчинені, а на порозі стоїть двометровий єгер. І, коли судити по виразу обличчя, він почув достатньо.