Глава 17. Непорядні леді. 2.

Нарешті дібралась до загальної вітальні у виділених нам покоях. Тут мене вже очікувала баронеса. Вона сиділа на софі, обмахуючись віялом, і одразу підскочила, побачивши мене.

- Доню! - зашепотіла доволі голосно. - Розповідай, як все минуло?

- Все добре, мамо, - втомлено відповіла я.

- Я хочу почути кожне слово! Я хочу знати, чого ти домоглася на цьому побаченні!

- Матінко, я вже майже заміжня, - відповіла я коротко, не пояснюючи, що руку і серце мені пропонує не принц, а герцог.

Леді Антуанетта ахнула і сіла на софу:

- Це правда? Але чому тоді ти не сяєш і не стрибаєш від радості?

- Бо дуже мало сьогодні спала і просто валюся з ніг. А невдовзі знову бал. Матінко, я просто хочу відпочити.

- Іди, відпочивай, доню.

Я вже дійшла до порога своєї спальні, як згадала про Попелюшку. Обернулась і поцікавилась:

- Матінко, а де Ліліана? Сподіваюсь, ще додивляється сни?

- Ні, їй, як завжди, не спиться. Вона пішла погуляти у сад.

- Чого б це?

- Сказала, що болить голова, і хоче вийти на свіже повітря.

А це вже недобре! Недобре, що Попелюшка тиняється королівським палацом, де може натрапити на рудого герцога! Залишивши надію відпочити, я повернулася і з тяжким зітханням рушила до виходу.

- Ти ж казала, що заморилась, доню?

- Ви ж розумієте, матінко, що сестру не можна залишати без догляду? А що, як вона у саду зустрінеться з принцом? Хто знає, що тоді може трапитись! Порядні леді не блукають без супроводу чужим палацом!

- Ох, справді! Я й не подумала, - схопилась баронеса за голову. - Гадала, що коли спадкоємець разом із тобою, то все в порядку. Але зараз він один… Не треба було Лілі відпускати.

- Заспокойтесь, я знайду її і приведу.

І я вирушила на пошуки мого клопоту - зведеної сестриці. Поблукавши доріжками, обсадженими квітучими кущами вище мого зросту, я раптом почула голоси. І досить знайомі голоси. Один голос тоненький і трохи здригається - Ліліани. Другий - приємний баритон - принца. І треба ж було йому після нашої розмови піти саме до саду заспокоювати нерви!

Я тихенько наблизилась, залишаючись невидимою для співбесідників, бо маю знати, про що вони розмовляють. Так я і знала, що сестриця щось не те надумає!

- Кароліна кохає вас із самого дитинства, - дзебеніла вона. - Ваша Високосте! Ви не уявляєте… Уся її кімната обвішана вашими портретами. І усі розмови лише про те, який ви вродливий, сміливий, величний і просто неймовірний.

- Ви щось плутаєте, леді Ліліано. Вона особисто призналася мені, що має нареченого.

- Це просто нісенітниця! Нікого у неї немає і ніколи не було. Кароліна думає лише про Вашу Високість! Повірте!

О, ні! Це треба зупинити! Вона ж знищить усі небесні плани!

Я затупала ногами і вискочила до співрозмовників, важко дихаючи, неначе швидко бігла:

- Лілі!.. Негайно!.. Батько!.. Йому зле!

Попелюшка скрикнула і кинулась у напрямку до палацу. Я лише коротко зиркнула на ошелешеного принца і, підхопивши довгу спідницю, побігла слідом.