Глава 17. Непорядні леді.

Як же боляче! Принцові подобаюсь саме я, а мені треба віддати за нього заміж бридку сестрицю!

Рауль наздогнав мене у вже в коридорі, ухопив за плечі. Добре, що цього не бачили претендентки на руку та серце принца. Усі порядні леді після балу, що закінчився далеко за північ, спокійно спали до обіду. І тільки непорядні леді блукали палацом.

- Ти сказала неправду! Усіх ретельно перевіряли перед тим, як запросити на бал! Жодної леді, яка мала ті чи інші зобов’язання, не запрошували! Ти не заручена!

- Ще ні, - намагалася відповідати якомога спокійніш. - Але є усні домовленості. Я дала слово, а моє слово має вагу…

- Навіщо ж тоді ти приїхала на бал?!

- Щоб підтримати та супроводити сестру.

- Сестру…

- Саме так. Я дбаю про її долю.

- Кому ти дала слово, Кароліно? Він, мабуть, старий і негарний? Тебе батьки примусили? Я допоможу тобі спекатись небажаного шлюбу!

- Рауле, шлюб бажаний. Я кохаю свого нареченого і не сьогодні так завтра він збирається попрохати моєї руки у барона де Пар-Кур.

- Це Себастьян! - здогадався принц. - Герцог Вітонський! Саме з ним я бачив тебе повсякчас на балу!

- Ваша Високосте! - Нарешті я наважилась обернутись і поглянути в очі спадкоємця, хоч це і було важко. - Ви все чудово розумієте. І розумієте, що недобре приділяти надмірну увагу чужій нареченій. Прошу, залиште мене.

Рауль закусив губу і поволі відступав, рука його ковзнула по моїй, затрималась на кінчиках пальців, а потім він розвернувся і майже побіг геть.

Ох, любий принце, якби ж я могла дати волю власним почуттям!  Що за іронія долі? Ніколи ще не тьохкало моє серце від близькості чоловіка. Я навіть грішним ділом вважала себе фригідною. Але зараз відчуваю себе палкою пристрасною жінкою, тільки ж той, хто викликає в мене такі почуття, для мене - табу.

Схиливши голову, я рушила коридором далі. Та не судилося мені спокійно дійти до виділених нашій родині покоїв. Попереду намалювався герцог у червоному камзолі. От тільки його не вистачало!

- О, Кароліно! Та ти рання пташка! Гадав, що ще бачиш десятий сон, а ти вже на ногах, така гарна і… засмучена. Що трапилось, люба? Тебе хтось образив?

- Мені не спалося і я вирішила погуляти в оранжереї.  Ніхто мене не ображав і я не те щоб засмучена, а просто поринула у думки. Гадаю, ви розумієте, що мені якраз є зараз над чим замислитись. А вас яким вітром підняло, Себастьяне?

- Я не люблю довго спати. Тим паче, коли моя наречена самотньо блукає порожніми коридорами замку.

- Вже наречена? - видала я кривеньку посмішку. - То ви налаштовані серйозно?

- Так. Я обдумав усі плюси і мінуси. Мати за дружину таку вродливу та видну леді  - то велике щастя. З тебе вийде велична герцогиня. І чому ти й досі «викаєш»?  Ми вже ж давно на «ти»!

- Просто я не знала, яке ти приймеш рішення. Тепер, коли ти назвав мене нареченою, звісно, я вже не «викатиму».

- Так закріпимо наш договір!.. - З цими словами герцог поліз цілуватись.

- Пррр! Стоп! - Я нервово озирнулася. - Нас можуть побачити!

- То й що? Хіба я не маю права поцілувати власну наречену?

- Офіційно ми одне одному ще ніхто! Ти ще не попрохав моєї руки у батьків! Про наші заручини ще не оголошено! Та й обручки я не бачу! А поки я вільна, все може трапитись. Що, коли на мене впаде вибір спадкоємця?

Герцог Вітонський насупив брови.

- Так, я помітив, що Рауль виказував тобі деякі знаки уваги. Та перед ним зараз цілий квітник, нехай вибирає собі будь-яку квіточку. А я сьогодні ж попрохаю у твоїх батьків твоєї руки! - І знов потягнувся, щоб поцілувати.

Я струснула головою і вивернулась:

- От стану офіційно твоєю нареченою, тоді й цілуватимеш!

Залишила розгубленого Себастьяна у роздумах, а сама впевненим кроком рушила далі.