Глава 10. На бал! На бал!

Години через три Ліліана прокинулась і погукала мене до себе. На той час я вже була «упакована» на бал.

Ми повинні були отримати на кілька днів покої у королівському палаці, та через хворобу сестри затримались. Довелось одягати бальну сукню ще вдома, бо приїдемо одразу на торжество. Якщо приїдемо. Баронеса давно сиділа «на валізах» та не могла вирушити, поки не повернеться чоловік із лікарем, через що страшезно нервувала. Я ж була спокійною, як двері. Раніше чи пізніше, та доберемося ми до королівського палацу. Важливіше, щоб і Лілі туди потрапила. А я зробила усе можливе, щоб поставити її на ноги.

Якщо чесно, виглядала я справжньою принцесою. Шикарна темна сукня вся виблискувала, мов авантюрин, який називають «Єгипетська ніч». Глибоке декольте акцентувало увагу на моїх повних грудях. Шию, зап’ястя та щиколотки обвивали золоті прикраси з цим самим авантюрином. З одного боку низ сукні був підхоплений так, що відкривалась моя ніжка у чорному блискучому черевичку на тонкому підборі, тонка напівпрозора панчішка та браслет, що обіймав щиколотку. Це було дуже сміливо, бо зазвичай юні леді носили світлі пастельні кольори і щиколотки не відкривали. Та баронеса й справді серйозно готувалась до бою за принца. Тепер мене неможливо було не помітити. Але мені потрібно щоб не мене помітив спадкоємець корони, а мою недолугу сестрицю.

Дізнавшись від служниці Нансі, що Ліліана прокинулась і хоче мене бачити, я почимчикувала до сестри. Дивись-но, я вже не перечіпляюсь і не падаю через довгу спідницю. Прогрес!

Ліліана виглядала блідою, але живою. Бліда вона завжди, то не показник. Головне, що губи її стали рожевими і очі блищать. Я розглядала дівчину, що залишалась у ліжку, з порогу, не мовлячи й слова.

- Нащо ти мене рятувала? - запитала Ліліана, тискаючи нервово подушку.

- Бо хочу побачити на балу, як ти будеш зі шкіри вискакувати, щоб домогтися уваги принца і примусити його танцювати з тобою. Як я можу пропустити таке шоу? - Я примружила очі та додала голосу єхидності.

- Тоді дякую, Кароліно, - куточком рота посміхнулася сестриця. - Я маю намір виграти наш спір.

- От і добре. У тебе хоч є пристойна сукня?

- Є, не турбуйся. Я одягну мамину.

- Тоді досить валятися. Вставай і визбируйся. Доведи, що хоч на щось здатна.

Я мотнула подолом спідниці і залишила сестру. Та хвилин через десять повернулася, бо згоряла від цікавості, як виглядатиме Ліліана. Що то за ідея: одягнути якесь старе лахміття? Принц на неї й не подивиться, лише посміється. Може, запропонувати щось зі свого гардеробу? Ах, ні, у нас же зовсім різна статура, а підгонити вже ніколи… Що ж робити? Слід було раніш подумати, що має одягнути на бал Попелюшка, бо замість хрещеної-феї тепер я, її зла сестра. Отакі виверти долі! І зараз мені доведеться зі шкури вилізти, а роздобути для дівчини пристойну сукню, хоч і уяви не маю, як це зробити.

Та я дарма турбувалась. Ліліана вже була у сукні чудесного молочного кольору, що перемежовувався зі сріблястими драпіровками. На диво м’які складки та витончений силует. Матір Ліліани, виявляється, мала чудовий смак. Сукня була з таких, що не мають віку. Навіть у наш час її можна було б надягнути на світську вечірку - і мати успіх. Тепер я за Ліліану спокійна, вона не залишиться непоміченою. Образ вдало доповнювали довгі серги та кольє з місячного каменю у сріблі, мабуть, теж материні. Так, усе просто чудово! Тільки ось це обличчя блідої молі…

- Непогано виглядаєш, сестро. Сядь. Та не бійся ти, сядь, кажу.

Я всадовила Ліліану коло дзеркала, порилася у шухлядах у пошуках косметики і зайнялась створенням чарівної феї. Трохи рум’ян на вилиці. Трохи рожевої помади на губи. Трохи підкреслити очі. А ось ці парфуми створять магічний флер…

- Дивись.

Ми стояли перед дзеркалом, день і ніч. Я - яскрава, самобутня, впевнена у собі, мені й косметики не потрібно багато, бо маю природні кольори. Ліліана - мов ніжна лілея, розбуджена на світанку сонячним промінням, загадкова, трепетна. Дві протилежності.

І все ж я - розумниця, дуже вправно підправила зовнішність сестри, щоб перетворити її на справжню казкову Попелюшку. Так, саме я тепер - добра фея! Хоч це і нонсенс. По сценарію я маю їй лише шкодити та висловлювати зневагу та ненависть.

- Нащо ти це робиш? - запитала Лілі, розглядаючи відображення.

Судячи по всьому, воно їй подобалось.

- Хочу дати тобі фору, сестрице, бо таку бліду міль, як ти, порахують швидше привидом, а не претенденткою на принца.

- Я й не претендую на принца. Лише один танець, щоб тобі носа втерти.

- Хустинку носову не забудь. Носа вона буде мені втирати!..

Тут до кімнати увірвалися лорд Жан з леді Антуанеттою та лікарем.

Старий доктор поглянув на нас з Лілі, потім на барона з баронесою:

- І задля чого ви мене привезли, шановний? Я бачу дві чудові квітки, що тільки-но розпустилися на квітнику, і жодної хворої я не бачу.

- Лілі? - звів брови королівський єгер.

- Мені, й справді, було вранці погано. Дуже погано. Та тепер стало значно краще, - пояснила Ліліана і неочікувано для усіх додала: - Завдяки сестрі.