Глава 6. Нічна пригода.

Попелюшка рухалась крадькома і без світла. Коридор освітлював лише зростаючий місяць, що ще не досяг повні. Звісно, я так само непомітно, тулячись до стіни, на пальчиках, рушила за сестрою. Здивувалась, коли та прослизнула до комори, де зберігалися рушники, постільна білизна і чистий одяг для слуг. Що вона задумала? Я почала вертіти головою, щоб знайти місце, де можна заховатись і почекати, поки Ліліана вийде, та не встигла. Двері рипнули і з комори вийшла служниця у форменій сукні та чепчику. Я вже збиралась відступити з дороги, як впізнала сестру!

- Пробачте, міледі! - прошепотіла та, намагаючись прикритись рукавом і прослизнути повз мене, та не так сталося, як гадалося.

- Ку-у-ди?! - Ухопила я її за комір і розвернула обличчям до себе, потім додала вже спокійно. - І куди ж це зібралася на ніч глядячи, моя дорога сестриця?

- Пусти! Пусти, змія підколодна!.. - Сама не гірше змії шипіла Ліліана, намагаючись вирватись, але не шуміти, щоб не почув ще хтось. - Та відчепись вже!

- Коли скажеш, куди намилилась.

- Скажу, відпусти.

Я залишила у спокої комір сукні, та була напоготові ловити негідницю, якщо та спробує втекти. Все ж я значно міцніша і сильніша, отже, це не буде складно.

Ліліана крутонула головою і отряхнулась.

- Кароліно, прошу, не псуй моє життя.

- Я хочу знати, куди ти зібралась.

- Сама маєш здогадатися. На літнє сонцестояння завжди проходять народні гуляння молоді, на які нас не пускають, бо ми ж леді. А я хочу поглянути, як усе відбувається, повеселитися, потанцювати, пострибати через вогнище. Коли хочеш, переодягнись в одяг служниці і підемо разом, - запропонувала раптом Ліліана, несміливо посміхаючись.

А це цікаво. Звісно, я хочу поглянути, як відмічають народні свята місцеві юнаки та дівчата! Та й за сестрою пригляну. І я кивнула:

- Хочу.

- От і чудово! - зраділа дівчина. - А то ти завжди така бука. Погуляємо, розважимось. Вибери щось із одягу для слуг і переодягнися.

- Пішли зі мною, бо ще втечеш, я тебе знаю.

- Нікуди я не втечу. Я ж не хочу, щоб ти увесь дім на ноги поставила. Ніхто не повинен знати, що юні леді з роду де Пар-Кет ходять на гулянки, де буває лише простий люд.

Ліліана зайшла разом зі мною до комори, допомогла знайти потрібний за розміром одяг.

- Нічну сорочку можеш тут залишити, засунь між простирадлами, - порадила.

Я переодягнулась і ось вже дві служниці рушили тихенько коридорами. Заговорили ми лише, коли вибрались через потайну дірку у паркані за межі дворища.

- Звісно, це не королівський бал, - мовила я.

- Звісно, це набагато цікавіше! На балу усі будуть нудні, манірні, а тут - справжнє життя!

- Зате на балу буде принц.

- Як ти мені з цим принцом вже набридла! Мене вже нудить! Ні за що не зв’язала б життя з нащадком престолу.

- Чому ти проти нього налаштована?

- Не проти нього особисто, я його навіть не бачила ніколи зблизька. Мене не приваблює життя у палаці з його правилами, кодексами, етикетом. Це ж збожеволіти можна! Я прагну свободи! Можливо, я взагалі заміж не піду, буду господинею сама собі.

- Дивні у тебе побажання, як для доньки барона. Невже не прагнеш піднятись по драбині титулів угору?

- Як бачиш. Прагну лише тебе швидше випхати заміж, тоді й розвернусь по-повній.

- А як же кохання? Що, коли закохаєшся у котрогось з вельмож? А може, й у самого принца, коли танцюватимеш з ним? Ти ж не забула про наш спір?

- Кохання… Кохання… Цікава штукенція. Коли воно приходить, то вже не важливо, чи є у твого коханого титул та статки.

- Ти у когось закохалася? - Блиснула здогадка. - У когось із простих людей?

- Я? Ні, що ти. Я ж казала, що прагну свободи. А якщо і закохаюсь, то це буде моїм вибором, а не принцом, під якого кожна мати мріє підкласти свою доньку.

Так, спокійно розмовляючи, ми вийшли до річки. І я навіть вирішила, що Ліліана не така вже й погана, як мені спочатку здалось, і що ми зможемо з нею навіть подружитися.

За кущами вже виднілося світло від вогнищ та чулися веселі голоси й сміх. Ми зупинились і визирнули з-за кущів. Вісім багать утворювали велике коло, в центрі горіло найбільше, дев’яте. Юнаки та дівчата у кількості близької до півсотні, тримаючись одне за одного водили «паровозик», що вимальовував складний путь між багаттями, роблячи навколо них петлі. Усі дівчата були в довгих білих сорочках та вінках на головах, коси розплетені, волосся усіх мастей пружно било по спинам. Юнаки - у білих сорочках та полотняних широких штанях. На берізках, що росли навколо галявини, бовваніли різнокольорові дівочі стрічки.

Ліліана швидко скинула одяг служниці і залишилась в такій же білій сорочці, як і інші дівчата.

- Пробач, сестричко, та тобі доведеться лише споглядати за гулянням з кущів! - весело вигукнула вона і побігла до гурту, який почав перебудовуватись у хоровод.

А я ще думала подружитися з цією підступною тварюкою! Вона ж навмисне сказала мені залишити нічну сорочку у коморі, а сорочка б цілком підійшла. Невже їй шкода, щоб я просто розважилась разом з іншими? Ні, їй просто подобається робити мені пакості!