Попелюшка

В одного небагатого чоловіка померла дружина, й він одружився вдруге з удовою. Удова була дуже чванлива та гоноровита. Але дуже красива...

Вона мала двух дочок, таких же чванливих та гоноровитих... 

Та в чоловіка була своя дитина. Син Ден, дуже добрий і кмітливий - весь у матір, найкращу жінку у світі.

Але однієї ночі батько оставив папірець де вибачався за все, зібрав свої речі і зник з їх життя на завжди. Так Ден став единим чоловіком у невеличкій хаті.

Мачуха та зведені сестри не хотіли працювати. І користуючись добротою Дена сиділи у нього «на шиї».Ден з початку хотів піти з хати, тому що такий розклад йому не подобався. Але в цей момент мачуха захворіла і злягля. Совість не дала Дену піти з хати і залишити мачуху на попечіння двох сестер. Тому він вирішив, що зостанеться з ними поки мати не стане краще. А потім можна буде йти. 

Було літо. Тому він з допомогою друзів пристроївся працювати водієм знатної дами. 

Година за годиною... День за днем. Ден кропотливо працював. Він прибирався в хаті, готував їжу і доглядав мачуху. Одного разу він намагався сказати сестрам щоб вони прибирали хату. Але ті почали плакати і говорити, що вони дуже зайняті уроками і їм буде дуже важко якщо вони й ще будуть прибирати. Ден розумів, що все це неправда. Але змусити їх прибирати, він не зміг.

Одного разу Ден виграв чотири запрошення на бал маскарад багатої хазяйки. Сестри та мачуха почали шукати красиве плаття. Наносити макіяж, робити зачіски і підбирати сумки. 

Ден теж хотів піти туди. Але сестри попрохали його прикинутись їх шофером. Ден сказав, що він не хоче цього робити. Та сестри почали кричати і істерити, мачуха теж приєдналася до них. 

В цей раз Ден вирішив, що з нього досить. Він зібрав свої речі, залишив грошей на три місяці, та пішов з хати поки сестри і мачуха ходили по магазинам. 

Він все ж таки пішов на бал. Він був у чорному костюмі, червоній масці і красивих туфлях.

Він ходив по залі і слухав легеньку класичну музику. 

До нього підійшла дама в зеленому платті розшитому золотом та сріблом. 

• -Хто ви, красень? - вона подала руку.
• - Я Деніел. - сказав він цілуючи руку. - А хто ви, прекрасна дама?
• - Прекрасна дама? - вона засміялась.
• Дену здавалось, що цей сміх був схож на хор мальких дзвіночків.

Ден з дамою обговорювали улюблених авторів книг і улюблені пісні. Дама полюбляла читати Хоббіта, Володара кілець. Слухала Баха та Луі Армстронга. Вона говорила і говорила. А Ден слухав все це, як причарований. Її темно зелені очі прекрасно поєднувались з карою зачіскою. Її голос був м'який і начебто теплий... 

• - Чуєте Ден? Ця пісня моя улюблена! Ви не проти потянцювати зі мною? - не дочекавшись відповіді вона схопила його за рукав і потягнула в середину зала.
• Вона поклала його руки на свої.
• - Дивись, дивись! Це ж хазяйка Дженет! - тихо говорили дві дівчинки.
• Та Ден все одно почув їх.
•  
• Дженет була тою багатою дамою яку він возив.
• В голові у Дена була повна каша. Тому він зробив дивний вчинок...
• Коли танець закінчився Дженет треба було піти. І  поки вона не повернулась Ден швидко вибіг з зали. Він біг так гвидко, що загубив одну туфлю і зрозумів це коли був в машині.
• Пройшло декілька діб. Він як завжди під'їхав до дому Дженет щоб відвезти її до роботи. Вона вийшла з парадного входу і сіла в машину.
• - Притормози біля центрального саду. - сказала вона.
• Ден зупинив машину.
• - Вийди зі мною. - тихо сказала вона.
• Ден здивувався, але виповнив прохання.
• Вона пройшла трохи далі і підазвала рукою.
• Хлопець підійшов.
• З сумки вона достала туфлю, що загубив Ден.
• - Ден, чому ти збіг від мене на балу? - вона глянула йому в очі з нерозумінням.
• - А... Я... Як ти мене впізнала? - недуже гучно сказав він.
• - Через запрошення. - беземоційно сказала вона.
• - Я чесно... Чесно, не знаю.
• Вони декілька хвилин стояли у тиші.
•  
• - Я тобі подобаюсь? - спитала вона.
• - Що? - Ден не зрозумів.
• Дженет схопила його за виворіт білої сорочки, наблизила до себе і поцілувала.
• - Я тобі подобаюсь? - повторила з напором вона.
• - Так - з подивом він відповів.
• - Ти мені подобаєшся. - серьйозно сказала вона дивлячись йому в очі. - Я закохалась в тебе ще з першого погляду.
• - Я теж. - він ніжно взяв її за руки.
• - Тепер ти будеш моїм хлопцем?
• - Краще. Чоловіком! - він підійшов до куща з Ліліями. Зірвав одну невеличку і зробив щось схоже на кільце.
• - Ти будеш моєю жінкою?
• - Так!
• Він  одяг на палець «обручку».
• І потім вони жили довго і щасливо. Здаєтся...
•  
• Прошу пробачення якщо ця книга зачепила чиїсь почуття. І якщо ви побачили граматичні помилки.
• І це кінець книги. (Підкажіть будь ласка, як закінчити книгу у редакторі)