10. Іди до мене

Спальня Химери дуже нагадувала його самого. Наче все невимовно просто і під рукою, а копнеш глибше – і поринеш в істинно містичний світ загакової душі, сповненої сили, іронії та загадок… 

Аня залишилася стояти біля вікна, ніби укорінилася в підлогу. Там, позаду за, чорт забирай НЕ закритими дверима шуміла вода в душовій. 

Вона провела долонею по шиї, наче відганяючи напругу. 

Не дивися. Просто не дивися. Це невиховано. І загалі… 

Та як не дивитися, уява активно малювала картинки, одна спокусливіше іншої?

Його гаряча шкіра, що блистіла від води… Напружені м’язи, які вона бачила кілька хвилин тому…

Аня прикусила губу й різко сіла на крісло, упершись ліктями в коліна. Треба відволіктися. Телефон! Вона потягнулася до нього, але руки ледь не здригнулися, коли вона почула звук, від якого серце мало не вискочило з грудей.

Химера хрипко видихнув.

А після видиху, ніби вода нарешті зняла напругу після важкої ночі і напруженого ранку, почав щось наспівувати. 

Аня заплющила очі й глибоко вдихнула. 

Господи, за що?!

Вона знала – треба бодай телефон розблокувати, зробити хоч щось, аби відволіктися. Але вона залишилася сидіти, стискаючи в руках телефон і намагаючись не уявляти, як краплі гарячої води стікають по його тілу…

По рельєфних м'язах спини і татуюванню і вигляду змії, поясниці і... нижче… 

Киця змахнула головою, наче відганяючи ману. 

Ну правда, що це за чортівня з нею коїться? 

Він же невмисно пішов в той душ, влаштувавши міні-стриптиз перед нею. Саме такоюї реакції і чекає, а отже – не отримає! – запевнила сама себе і нарешті розблокувала телефон. 

Механічно гортала стрічку новин у телефоні, намагаючись зосередитися на чомусь, що не було Химерою в душі. Але коли за спиною почулися кроки, вона відчула, як все її тіло напружилося.

Він з’явився в кімнаті в одних темних боксерках, з рушником, недбало перекинутим через плече. Краплі води повільно стікали по його грудях, по рельєфному пресу, губилися десь на лінії пояса.

Аня судомно ковтнула й зробила вигляд, що не помітила.

– Я вже, – Химера провів рукою по мокрому волоссю, розтріпуючи його, і рушник на плечі змістився, відкриваючи ще більше засмаглої шкіри.

– А я… новини читаю, – пробурмотіла Киця й ще більше втупилася в екран.

– Ясно – він глузливо хмикнув.

Аня зціпила зуби. Та що з нею не так? Це просто голий торс! Вона бачила хлопців без футболки сотні разів. Але чомусь зараз її мозок відмовлявся сприймати це, як щось звичайне.

Химера повільно рушив до комода, дістав з нього суху футболку й почав натягати через голову.

– Якщо хочеш у душ – можеш іти, – сказав він, приглушеним голосом, поки розправляв тканину на собі.

Аня стиснула телефон так, що аж кісточки побіліли.

– Дякую, ні. Давай вже спати, чи що… Мені просто до тата треба. Він в лікарні, – розвела руками. 

– Я відвезу тебе. – Химера згорнув ковдру з ліжка. 

– Не варто… Ти і так мені дуже допоміг, і я…

– Про це потім поговоримо. Іди до мене, – абсолютно недвозначно плеснув рукою по блакитному простирадлу. 

– Я?? – очі Ані мабуть, стали круглими. До такого вона точно готова не була. 

Киця стояла, намагаючись зібратися з думками, а Химера все ще усміхався їй, сидячи на ліжку. 

А потім вона відчула, як важка, пекуча хвиля піднялась з кінчиків пальців та плеснула жаром просто в обличчя. 

В очах спалахнув гнів.

– Що ти собі надумав? – нарешті різко відповіла вона. – Якщо ти допоміг мені, це не означає, що я повинна виконувати всі твої забаганки!

Химера підняв брови, здивований її реакцією.

– Я не мав на увазі нічого... такого, – спокійно промовив він.

Аня відчула, як її обличчя запалало від обурення.

– Ти думаєш, що можеш керувати мною тільки тому, що зробив мені послугу?

Він зітхнув, схоже, нарешті розуміючи, що її гнів має підстави.

– Еей, – різко і безшумно підвівся, миттю опинився поряд і обхопив її за плечі. Як тільки йому вдавалося так: здалеку він не здавався надто кремезним, а в закритому одязі – й надто міцним. Не знаючи його, Химеру можна було назвати звичайним. Але коли він був близько… Його аура, біополе, чи енергія огортала відчуттям сили, захисту, і водночас – якогось обмеження, закриття від світу і всього, що поза ним. Ця його шалена енергетика підкоряла миттєво, оточувала коконом і не дозволяла ображатись чи злитись на нього довго. 

– Пробач, я не вмію поводитись з… ну… жінками. – винувато зазирнув в очі Ані, схиливши голову набік, мов дитина, або… песик, що нашкодив. 

– Припини! – Аня легенько стукнула його в груди, відчуваючи, наче руки торкнулись не мязів, а металу. 

– Що припинити?
– Дивитись на мене так!

– Я можу заплющити очі. Але ти надто гарна, щоб не дивитись. 

– Бал зараховано! А тепер лягай вже спати! 

– Ти залишишся? 

– Я пообіцяла. 

– Можеш просто посидіти поруч. Коли засну – спускайся вниз, на кухні має бути кава і щось перекусити. І ще одна душова там є, якщо потрібно.