Глава 27. Гірка правда в центрі парку

Глава 27 Гірка правда в центрі парку

У номері готелю нарешті запанував спокій, якого тут не бачили цілу вічність. Ванесса, вже переодягнена у чистий одяг, металася по кімнаті, не знаходячи собі місця. Кожен звук у коридорі змушував її здригатися. І ось двері відчинилися.

На порозі стояла Вікторія, міцно тримаючи на руках маленьку Даринку. Дівчинка, втомлена від пережитого, заспокоїлася, побачивши знайомі обличчя.

— Ось твоя лялечка! — крикнула Вікторія, і її голос зірвався від щастя.

Ванесса видала звук, схожий на схлип і крик радості водночас. Вона кинулася до них, буквально вихоплюючи доньку з рук сестри. Вона вкривала обличчя дитини нескінченними поцілунками, притискала її до серця, наче намагаючись сховати малечу всередині себе, де жоден монстр її не дістане.

Вікторія спостерігала за цією сценою зі сльозами на очах. Вона знала, що зробила все правильно. Але слова батька про Бориса пекли її зсередини, як розпечене залізо. Вона не могла просто піти святкувати.

— Я скоро повернуся, — тихо прошепотіла вона, поки Ванесса була повністю поглинута донькою.

Вікторія вийшла з готелю. Вечірній парк, де вона призначила зустріч Борису, здавався надто мирним і тихим для того пекла, яке вона щойно пройшла. Вона побачила його силует біля старого фонтану. Людина, якій вона довіряла свої таємниці, яку вважала другом і опорою в боротьбі з Масловим.

Борис повернувся, побачивши її. На його обличчі була звична м'яка посмішка, але Вікторія тепер бачила в ній лише фальш.

— Вікторіє! — вигукнув він, роблячи крок назустріч. — Я чув про Павла. Слава Богу, ви врятували дитину! Я так хвилювався...

Вікторія зупинилася за кілька метрів від нього, засунувши руки в кишені плаща, де лежав диктофон Антона.

— Досить, Борисе, — її голос був холодним і порожнім. — Павло розповів мені все. Про твій план «зламати» мене. Про те, як ти запропонував викрасти мою сестру і племінницю, щоб я стала керованою.

Борис на мить завмер, його посмішка повільно згасла, а очі стали скляними.

— Ти віриш цьому старому лису? — запитав він, але в його голосі більше не було колишньої впевненості. — Він просто хоче посварити нас наостанок.

Вікторія підійшла ближче, дивлячись йому прямо в зіниці.

— Ти не просто допомагав йому. Ти хотів отримати все: і мене, і бізнес Павла, коли він опиниться за ґратами. Ти грав на дві сторони, Борисе. Скажи мені в очі, що це не ти дав йому координати літака Альберта. Скажи, що це не ти підказав тайцям, як залякати Ванессу.

Борис мовчав. Його обличчя змінилося — м’якість зникла, поступившись місцем роздратуванню людини, яку викрили в дрібній крадіжці.

Борис дивився на Вікторію з сумішшю болю та хворобливої пристрасті. Його обличчя спотворилося, коли він нарешті наважився вимовити правду, яка гнітила його весь цей час.

— Я хотів, щоб ти відчула, як це — коли болить душа! — вигукнув він, і в його голосі почулася розпачлива нота. — Ти розбила мені серце, Вікторіє... Ти обрала того, хто знищив ваше життя! Ти віддала перевагу синові людини, яка пограбувала вашу родину!

Вікторія різко перебила його, її голос був гострим, як лезо:

— Досить! Антон не має до цього жодного стосунку! Це його батько чинив злочини, а ти... ти уклав угоду з дияволом за спиною у друзів!

Борис опустив голову, його плечі здригнулися.

— Пробач... Я не думав, що він завдасть стільки болю Ванессі... Я просто був засліплений злістю на тебе.

Вікторія дивилася на нього і не впізнавала. Перед нею стояв монстр, якого вона сама, можливо, підгодовувала своїми надіями, але це не виправдовувало його жорстокості. — Я хочу, щоб ти зрозумів одну річ: того дня, коли ти дозволив Паволу катувати мою сестру і лякати невинну дитину, ти помер для мене, — холодно промовила вона. — Павла заарештовано. Якщо він заговорить про тебе — тобі доведеться тікати дуже далеко, щоб поліція не знайшла тебе.

— Вікторіє... — почав був Борис, роблячи крок до неї.

— Зникни! — вигукнула вона, і в її очах спалахнула справжня ненависть. — Я більше не хочу тебе бачити! Ніколи!

Вона розвернулася, щоб піти, але Борис раптово вхопив її за руку. Їхні погляди зустрілися востаннє. Борис шукав у її очах хоча б краплю колишнього тепла, але знайшов лише крижану пустку. Вікторія з силою вирвала руку і відштовхнула його.

— Прощавай, Борисе. Для мене тебе більше не існує.

Вона пішла геть, не озираючись, відчуваючи, як з кожним кроком їй стає легше дихати. Борис залишився стояти біля фонтану, усвідомлюючи, що вся його гра була даремною. Він втратив єдину жінку, яку кохав, і тепер мав лише кілька годин, щоб зникнути з країни, поки наручники не зімкнулися на його зап'ястях.