Глава 25. Визволення Ванесси та Даринки

Глава 25. Визволення Ванесси та Даринки

Машина зупинилася в густих хащах за кілька сотень метрів від масивних воріт вілли. Альберт виліз із салону, перевіряючи спорядження, яке Артур дбайливо підготував у багажнику. Його очі горіли холодним, розважливим вогнем.

— Я візьму на себе пост охорони біля східного крила, — прошепотів Альберт, закріплюючи вибухівку на поясі. — Підірву допоміжну будівлю біля воріт. Коли там спалахне пекло, вся охорона стягнеться туди. Це ваш шанс.

Антон поклав руку на плече друга, міцно стиснувши його.

— У тебе буде лише кілька хвилин, поки вони не зрозуміють, що це відволікаючий маневр. Будь обережним, Альберте. Ванесса не пробачить мені, якщо я поверну її, але втрачу тебе.

Вікторія лише мовчки кивнула. Вона перевірила свій пістолет — той самий, з колекції Артура, який тепер здавався природним продовженням її власної руки. Вона більше не боялася зброї; вона боялася лише одного — не встигнути.

Альберт розчинився в нічних джунглях, наче тінь. За кілька хвилин нічну тишу розірвав оглушливий вибух. Земля здригнулася, а небо над віллою забарвилося в яскраво-оранжевий колір. Допоміжна будівля біля воріт перетворилася на палаючі руїни. Одразу почулися крики, завивання сирен та тупіт десятків ніг — охорона, як і розраховував Альберт, кинулася до епіцентру вогню.

— Зараз! — скомандував Антон.

Вони з Вікторією, пригинаючись до землі, рвонули до бокового входу, який вів прямо до цокольного поверху. Поки Альберт створював хаос біля воріт, відволікаючи основні сили Павла, Антон професійно зняв двох охоронців біля чорного входу.

Вікторія першою влетіла в темний коридор підвалу. Запах вологи та іржі вдарив у ніс. Вона відчувала Ванессу кожною клітиною свого тіла.

— Сюди, — прошепотіла вона, вказуючи на залізні двері в кінці тунелю. — Я чую її... вона там.

Ванесса лежала на холодній підлозі, відчайдушно відбиваючись від тайців-найманців. Цей жах здавався нескінченним: Павла вже не було поруч, і ці виродки, відчувши безкарність, намагалися насильно оволодіти нею. Але в мить, коли надія майже згасла, у дверному отворі з’явився силует, який Ванесса впізнала б із тисячі.

Вікторія.

Побачивши, у якому стані її сестра, Вікторія не вагалася ні секунди. Вона вистрілила обом тайцям по ногах, змусивши їх з криками впасти на підлогу.

— Мерзотники! — прокричала вона, її голос тремтів від люті.

Вікторія кинулася до сестри, міцно притискаючи її до себе. Вона гладила волосся Ванесси, намагаючись заспокоїти її:

— Подивися на мене... все скінчилося. Ми тут. Ми витягнемо тебе.

Ванесса заходилася в істериці, її очі були сповнені жаху:

— Даринки немає! Вікторіє, її тут немає... Цей ублюдок Павло забрав її. Він хотів зламати тебе! Він знав, що ти втрутилася в його справи, що ти закохалася в його сина... Він хоче знищити нас усіх!

Вікторія відчула, як по щоках котяться пекучі сльози, але в серці закипала нова хвиля рішучості. Це був ще не кінець.

— Я обіцяю тобі, Ванессо, я звільню її. Вона знову буде у твоїх обіймах, — твердо сказала вона, допомагаючи сестрі піднятися.

У цей момент до підвалу увірвалися чоловіки. Альберт, побачивши дружину, кинувся до неї, вкриваючи її обличчя поцілунками та сльозами. Але його радість миттєво змінилася на звірячу лють, коли він дізнався, що доньки немає.

— Я вб'ю його! — прокричав Альберт, і цей крик відлунював від бетонних стін. — Якщо він хоч пальцем торкнеться моєї дівчинки, я розірву його на шматки!

Антон, задихаючись від диму, підбіг до них. Почувши новину про викрадення Даринки, він похмуро стиснув кулаки.

— Я розберуся з ним, — процідив він. — Він мій батько, і це мій гріх. Я поверну Даринку, чого б це мені не коштувало.

Вікторія підійшла до свого чоловіка — колишнього деспота-боса, який став її героєм і єдиною опорою. Вона подивилася йому в очі:

— Я піду з тобою. Ми закінчимо це разом.

— Він хоче знищити тебе морально, Вікторіє, — відповів Артур, ніжно торкаючись її обличчя. — Але я не дозволю. Ні йому, ні комусь іншому.

Вона притягнула його до себе і пристрасно поцілувала — цей поцілунок був змішаний зі смаком диму, крові та незламної любові. Вони швидко покинули підвал, залишаючи позаду поранених тайців, які так і не встигли насолодитися своєю жертвою. Попереду був останній бій із Павлом Масловим.