Глава 20. Ранок нового життя

Глава 20. Ранок нового життя

Сонячні промені пробивалися крізь важкі штори, м'яко освітлюючи розкішну спальню. Антон і Вікторія лежали в обіймах одне одного, наче весь світ за межами цієї кімнати перестав існувати. Антон ніжно перебирав пальцями її волосся, насолоджуючись кожним подихом своєї коханої.

Вікторія розплющила очі, відчуваючи неймовірний спокій. Вона подивилася на Антона і вперше усвідомила: він більше не її тиран, не бос. Він — її життя. Вона ніжно поцілувала його в підборіддя.

— Доброго ранку, мій босе, — прошепотіла вона, посміхаючись.

Антон тихо розсміявся, притягуючи її ближче.

— Ну, ні, — відповів він з любов'ю в очах. — Тепер я більше не твій бос. А ти — більше не моя секретарка.

Вікторія здивовано підняла брову:

— Як це? Отже, я більше не буду на тебе працювати?

— Ти займатимешся тим, що приносить тобі радість, — впевнено сказав він. — Я хочу, щоб ти вчилася, розвивалася, присвячувала час собі, а не моїм звітам.

Вікторія замислилася, її очі блищали від щастя.

— А як же ми? — тихо запитала вона. Антон підвівся, пригорнув її до себе і з ніжністю поцілував.

— Ми будемо просто парою. Я більше нікому тебе не віддам.

— А я ж так хотіла тобі помститися, — зі сміхом додала вона.

— Ну, як бачиш, ти мене не вбила, — підморгнув Антон.

Ранок продовжився в дусі романтичного фільму: ніжний душ, де вони знову втрачали голову одне від одного, сніданок на терасі з круасанами, свіжими фруктами та улюбленою нутелою Вікторії. Антон із неприхованою насолодою спостерігав за нею. Коли Вікторія грайливо мазнула нутелою по його губах, він не стримався — солодкий поцілунок затягнувся надовго, перетворюючи сніданок на черговий прояв їхньої шаленої пристрасті.

Незабаром пролунав дзвінок. Це була Ванесса. Вікторія з радістю відповіла, у її голосі більше не було образи — тільки надія. Ванесса запросила їх на вечерю, пообіцявши розповісти дещо важливе.

Антон відчував легке занепокоєння — він досі думав, що розмова йтиме про дитину, яка, як він вірив, була його. Він боявся, що Ванесса проситиме вибачення або знову почне свою гру, але Вікторія вірила сестрі. Вони скасували всі справи і вирушили до ресторану, готові зустрітися віч-на-віч із правдою, яка мала розставити все по своїх місцях.

Антон та Вікторія приїхали до ресторану, відомого своєю вишуканою кухнею та найсвіжішими морепродуктами. Вікторія знала, що Ванесса обожнює їх навіть зараз, попри токсикоз, і це було гарним знаком — сьогодні вони нарешті зможуть нормально поїсти разом.

Вікторія виглядала неперевершено: на ній була розкішна червона сукня, яку купив їй Антон. Вони йшли, тримаючись за руки, випромінюючи впевненість та спокій. Коли вони увійшли до зали, Ванесса, одягнена в легку, ніжну сукню, зустріла їх щирою посмішкою. Вікторія з радістю обійняла сестру, відчуваючи, що між ними нарешті розтанув лід.

Але раптом очі Антона звузилися. Поряд із Ванессою стояв Альберт — чоловік, з яким у нього колись був серйозний конфлікт на роботі. Альберт помітив їх і ввічливо помахав рукою, але Антон не відповів. Його обличчя вмить скам’яніло.

Не гаючи ні секунди, Антон підійшов до Альберта і різко схопив його за сорочку.

— Ти, мудак... — процідив Антон крізь зуби, ледь стримуючи лють. — Ти кинув вагітну Ванессу? Як ти міг? Ти просто звичайний бабій!

У ресторані запала тиша, відвідувачі почали озиратися. Вікторія та Ванесса миттєво кинулися розбороняти своїх чоловіків, поки ситуація не переросла в бійку.

— Прошу, Антоне, зупинись! — благала Вікторія, торкаючись його плеча. — Це він розповів мені правду. Благаю, просто вислухай його!

Антон подивився на Вікторію — неймовірну красуню в червоній сукні — і глибоко вдихнув, намагаючись опанувати себе. Він розтиснув кулаки і зробив крок назад. Вони мовчки сіли за стіл, хоча напруга між чоловіками залишалася відчутною.

Ванесса, намагаючись розрядити атмосферу, впевнено покликала офіціанта. Разом із Вікторією вони дружно замовили велику тарілку морепродуктів та яскраві коктейлі. Ванесса була щаслива, вона відчувала, що малюк, якого вона носить, уже «схвалює» цей вибір — нудота відступила, поступаючись місцем приємному передчуттю вечері.

Антон сидів навпроти Альберта, буравлячи його поглядом. Він ще не знав, що сказати, і не міг збагнути, як тепер поводитися з людиною, яку колись вважав своїм ворогом, а тепер бачив поруч із Ванессою.

Через тридцять хвилин напружена тиша за столом нарешті розвіялася. Офіціанти принесли морепродукти, засмажені на грилі до золотистої скоринки, з вишуканими соусами. Ванесса, чий токсикоз нарешті відступив, з насолодою взялася до їжі, а Вікторія, спостерігаючи за нею, лише посміхалася.

— Бачиш, малюку це подобається, — жартома зауважила Вікторія, киваючи на живіт сестри.

Тим часом Антон та Альберт, відійшовши трохи вбік, змогли спокійно поговорити. Альберт щиро і без прикрас розповів Антону про ту ніч: про помилку, про страх, про своє несподіване усвідомлення батьківства і про щире бажання захистити Ванессу.

Антон слухав уважно. Він дивився, як Альберт ніжно поправляє плед на плечах Ванесси, як його очі світяться турботою, якої він сам раніше не міг дати дівчині. Антон відчув, як стара лють, що роками жила в його серці, починає згасати. Він зрозумів: Ванесса в надійних руках, і це звільняє його від тягаря, який він сам на себе поклав.

— Я був до тебе несправедливий, — нарешті тихо сказав Антон, простягаючи руку для потиску. — Якщо ти справді готовий стати для неї опорою — я не буду стояти на вашому шляху. Ви маєте право на своє щастя.

Альберт міцно потис йому руку. Він бачив, як сильно Антон змінився заради Вікторії, як він став спокійнішим і розсудливішим. Побачивши цю трансформацію, Альберт також відкинув старі образи.

Повернувшись до столу, вони вже обговорювали цілком буденні, але такі важливі речі: який візочок краще обрати для малюка, у якій церкві влаштувати хрестини та як краще налагодити безпеку вдома. Ванесса та Вікторія, побачивши своїх чоловіків у дружній розмові, обмінялися щасливими поглядами. Тепер вони знали головне: що б не задумав Павло Маслов, тепер вони — одна команда.