Глава 19. Серьйозні події

Глава 19. Серьйозні події

За годину батьки вже привезли Вікторію та Ванессу додому. Стіни рідної хати, які колись були символом спокою, тепер здавалися тісними й наелектризованими. Розмова почалася миттєво, щойно зачинилися двері.

— Що ви взагалі влаштували?! — батько не знаходив собі місця, крокуючи кімнатою. — Навіщо було зв'язуватися з Антоном Масловим, знаючи, що він пустив нашу сім'ю під укіс?

Ванесса мовчала, опустивши голову й інстинктивно прикриваючи живіт долонями. Але погляд батька, гострий як лезо, зупинився саме на цьому жесті.

— Дитина його, так? — голос батька став небезпечно тихим.

Вікторія миттєво втрутилася, намагаючись відвести удар:

— Тату, чому ти так думаєш? У Ванесси був інший хлопець...

— Досить! — перервала мати, її голос тремтів від образи. — Чому ти приховувала, що підмінила сестру на роботі? Нам Борис із Марією все розповіли, навіть Люся натякала... Ви з глузду з’їхали!

— Це було заради Ванесси та її дитини! — вигукнула Вікторія. — Я пішла працювати замість неї, щоб Антон не звільнив її, поки вона шукала компромат. Я хотіла врятувати її.

— А тепер ти захищаєш цього негідника?! — батько підійшов ближче, дивлячись доньці в очі.

Вікторія опустила голову. Тепер, коли вона знала смак поцілунків Антона та бачила його вразливість, їй було важко вимовляти слова ненависті.

— Виявилося, він не відбирав бізнес... Це зробив його батько. Антон був лише пішаком у руках старого Маслова.

— Бреше він! — відрізав батько. — Він навмисно це робить, щоб заманити вас назад. Він чудовисько, не вірте жодному його слову!

Ванесса, не витримавши напруги, закрила вуха руками й крикнула:

— Ні, не він батько! Він мені ненависний! Я не хочу ні чути про нього, ні бачити!

Вікторія з матір'ю підхопили Ванессу під руки, щоб відвести до кімнати.

— Прошу, тату, досить... Ми вже вдома. Все скінчилося, — благально прошепотіла Віка.

Батько взяв Вікторію за руку, його погляд пом’якшав, він бачив, як сильно вона переживає.

— Більше ніяких зв'язків з ними, доню. Ми йому нічого не доведемо, і не треба. Головне, що ми разом.

Вікторія кивнула, але на душі було важко. Вона розуміла: можливо, батько правий. Але правда про дитину тепер стала бомбою з годинниковим механізмом. Якщо Ванесса сама не зізнається Антону, ця таємниця назавжди залишиться темною тінню між двома родинами.

Павло Маслов-старший увійшов до будинку, недбало тримаючи піджак на руці.

— Сім’я, я вдома! — гукнув він, але відповіддю йому була крижана тиша, яку розірвав крокуючий назустріч Антон.

Погляд сина був сповнений такої ненависті, якої Павло ще ніколи не бачив.

— Батьку, нам треба поговорити, — відрізав Антон.

Павло здивовано підняв брову.

— Сину, мені спочатку треба обговорити дещо з твоєю матір’ю...

— Це терміново! — перебив Антон, вказуючи на двері робочого кабінету. — Давай зайдемо, поки я не почав з’ясовувати все прямо тут.

Павло відчув зміни в синові, але ще не підозрював, наскільки далеко все зайшло. Він мовчки кивнув і пройшов до кабінету, заставленого книгами та дорогими документами.

— Я слухаю, — Павло зручно вмостився у кріслі.

— Я вимагаю повернути бізнес родини Гараган, — Антон стояв навпроти батька, наче натягнута струна. — Я знаю, що ти підробив усі документи на моє ім’я. Ти підставив мене і наразив Вікторію на смертельну небезпеку.

Павло холодно посміхнувся.

— Вона сама в це влізла. Вирішила прикинутися своєю сестрою Ванессою... Вона обводила тебе навколо пальця, Антоне. Вона брехала тобі в очі.

— Тому що вона робила це заради сестри! — вигукнув Антон. — Ванесса вагітна, вона не могла працювати в такому стані, і Вікторія пішла на цей благородний вчинок, щоб врятувати її.

— При цьому вона хотіла тебе знищити! Ти не розумієш цього? — перебив Павло.

— Я це заслужив! — Антон стиснув кулаки. — Через мене її сестра ледь не втратила дитину, а Вікторія зненавиділа мене. Так, вона хотіла помститися заради своєї родини, і це справедливо. Я вимагаю, щоб ти повернув їм бізнес.

Павло глянув на сина з презирством.

— Якщо ні — то що? Вони занадто слабкі для такого бізнесу. Ми — хижаки, а вони — здобич.

— Як ти смієш?! — Антон зробив крок до столу. — Це прекрасна сім’я. І Вікторія, і її сестра... Вони варті більшого, ніж усі твої брудні гроші. Якщо ти не стримаєш обіцянку, я сам усе виправлю.

— Якби не я, де б був твій бізнес? — розлютився старий Маслов.

— Повір, у мене вистачить ресурсів, щоб повернути їм усе, що ти вкрав. Ти підробив документи, отже, я маю право їх анулювати. Готуйся, батьку. Це війна.

Антон різко розвернувся і вийшов, грюкнувши дверима. Павло залишився в кабінеті, його обличчя почервоніло від гніву.

— Ти засліплений цією «дикою трояндою»! Повернись! — закричав він услід, але син не озирнувся.

Павло Маслов важко дихав. Він зрозумів, що втратив контроль над сином.

— Значить так... — прошепотів він, і в його очах спалахнув небезпечний вогонь. — Слабкість Вікторії — її вагітна сестра. Якщо я не можу зупинити Антона словом, я зупиню його ділом. Ванессу треба викрасти.

Антон не міг дихати в порожнечі своєї вілли. Кожна хвилина без Вікторії здавалася тортурами. Посеред ночі він поїхав до будинку Гараганів. Але на порозі його зустрів батько Вікторії з рушницею в руках. Його очі горіли ненавистю, проте дружина вчасно поклала руку йому на плече, заспокоюючи та благаючи не робити фатальної помилки. Зрештою, вони залишили Антона самого на подвір’ї.

Антон підійшов до вікна Вікторії й кинув у скло маленький камінець. Вона відчинила майже миттєво, її очі були заплакані.

— Антоне? Що ти тут робиш? — прошепотіла вона, озираючись на двері, щоб батьки не почули.

— Я не можу без тебе, Вікторіє. Не відштовхуй мене, — його голос тремтів від напруги.