Глава 15. Розкрита таємниця

Глава 15. Розкрита таємниця

Коли Вікторія залетіла до приймального відділення, світ навколо неї перетворився на розмиту пляму. Вона побачила Антона біля скляних дверей операційної. Його сорочка була заляпана водою та кров’ю від розбитого скла, а руки помітно тремтіли. Він не був схожий на того впевненого тирана, якого вона знала.

Вікторія підлетіла до нього і зі всієї сили вдарила його по обличчю, її пальці вчепилися в лацкани його дорогого піджака.

— Це все через тебе! — прохрипіла вона, задихаючись від люті. — Через твій егоїзм, через твої допити вона там! Ти загнав її в кут! Навіщо ти прийшов до неї?!

Антон навіть не намагався захиститися. Його голова лише хитнулася від удару, але погляд залишався прикутим до операційної лампи.

— Я вважав її хитрою стервою, яка веде свою гру... — голос Антона був хрипким, надломленим. — Я шукав докази корпоративного шпигунства, шукав підступ у кожному твоєму кроці, Вікторіє... Я тепер знаю все, досить брехати.

Вікторія знову замахнулася, але сили раптово покинули її. Лють змінилася на розпачливе ридання. Вона впала йому на груди, продовжуючи слабко бити його кулаками в плече, вихлюпуючи весь біль, що накопичувався місяцями. — Чому ти зрозумів це так пізно? Чому ти зламав нас?!

Антон не відштовхнув її. Навпаки, він міцно обняв Вікторію, притискаючи до себе, наче намагаючись захистити від того жаху, який вони обидва зараз переживали. Його плечі здригалися, і Вікторія відчула, як на її волосся падають його гарячі сльози. Два вороги, чиї життя були сплетені нитками помсти та провини, стояли посеред лікарняного коридору, об'єднані спільним страхом.

Раптом тишу коридору розірвав тупіт ніг. Це прибігли Борис та Марія — вони дізналися про все від Люсі, яка в паніці зателефонувала їм, щойно Венессу забрала швидка. Коли Борис побачив сцену в коридорі — Антона, який притискав до себе Вікторію, — його очі налилися люттю. Він уже знав усю правду: і про вагітність Венесси, і про те, на яку небезпечну гру пішла Вікторія, щоб захистити сестру від цього монстра.

Борис підскочив до них і ривком розняв, відштовхуючи Антона вбік.

— Відійди від неї, виродку! — закричав він, закриваючи Вікторію собою.

Антон ледь втримався на ногах, але навіть не намагався відповісти на агресію. Він стояв розбитий, спустошений, дивлячись на них скляними очима.

Борис, який давно і палко кохав Вікторію, розвернувся до неї і міцно обхопив її плечі. Вікторія, яка завжди була «залізною леді», вперше в житті дозволила собі бути слабкою в його обіймах. Її ридання стали ще голоснішими, виходячи з самої глибини пораненої душі.

— Я з тобою... — тихо прошепотів Борис, притискаючи її до себе. — Я все знаю, Віккі. Я знаю, що ти зробила для неї. Я тебе ніколи не залишу, чуєш? Більше він до вас не наблизиться.

Марія стояла поруч, витираючи сльози і з ненавистю дивлячись на Антона, який продовжував стояти осторонь, наче живий труп у власному пеклі.

Після напруженого моменту в лікарні, коли Борис і Марія взяли на себе турботу про Венессу, Антон силоміць вивів Вікторію з коридору. Він розумів, що їй потрібно дихати, інакше цей розпач розірве її зсередини. Він відвіз її подалі від лікарняних стін — у місце, де ніхто не міг їх почути, де маски нарешті мали впасти остаточно.

Вікторія сиділа в машині, дивлячись у вікно на нічне місто, яке розпливалося перед очима. Але з кожною хвилиною її сльози висихали, а на їхньому місці закипала холодна, концентрована лють. Вона зціпила кулаки так сильно, що нігті вп'ялися в долоні. Вона більше не була тією дівчиною, що ридала на плечі ворога. Вона знову стала «дикою трояндою», чиї шипи стали тільки гострішими від пролитої крові.

Антон зупинив машину і повернувся до неї, чекаючи на пояснення, на ту саму правду, яку він так довго шукав.

— Розповідай, — тихо промовив він. — Тепер я знаю достатньо, щоб зрозуміти: ти не та, за кого себе видаєш.

Вікторія повільно повернула до нього голову. Її погляд був крижаним, сповненим такої ненависті, від якої навіть у загартованого Антона пробіг холодок по спині.

— Ти хотів істини, Антоне? — її голос звучав як сталь, що б'ється об сталь. — Ось вона: я ненавиджу тебе кожною клітиною свого тіла. Я зобов'язана помститися тобі за батька, за зруйноване життя моєї сестри, за кожен мій день у злиднях, поки ти розважався на руїнах нашої родини.

Вона наблизилася до нього, ігноруючи небезпеку, що виходила від нього.

— Я прийшла, щоб знищити тебе. Покроково. Повільно. Я випатрошу твою імперію, я розкрию всі твої брудні секрети. Ти вважав, що граєш зі слабкою дівчиною? Помиляєшся. Я розчавлю тебе, Антоне Маслов. Я розкрию світові, хто ти є насправді, і ти втратиш усе, так само як ми колись.

Антон дивився на неї, вражений цією трансформацією. Він бачив перед собою жінку, яка щойно оголосила йому війну на виживання.

— Ти думаєш, що зможеш? — запитав він, хоча в його голосі більше не було колишньої впевненості.

— Я не просто думаю, — прошепотіла вона, торкаючись його обличчя пальцями, що нагадували леза. — Я це зроблю. І навіть якщо я згорю в цьому полум’ї, я заберу тебе з собою в пекло. Готуйся, босе. Справжня гра тільки починається.