Глава 14. Ціна істини

Глава 14. Ціна істини

Вона ще не знала, що в цей самий момент Антон уже ввійшов у квартиру Грантів. Він не став чекати ліфта — збіг по сходах, відчинив двері власним ключем (який він замовив у слюсаря після вчорашнього візиту) і застав Венессу на кухні.

Венесса впустила склянку з водою, побачивши Антона на порозі. Скло розлетілося на друзки.

— Ти не маєш права бути тут! — скрикнула вона, задкуючи до вікна.

Антон мовчки підійшов до неї. Він не кричав, лише дістав із кишені стерильний конверт.

— Я не піду без відповіді. Ти казала, що дитина не моя, але я вірю лише фактам. Ми їдемо здавати тест ДНК.

Венесса крізь відчай вигукнула:

— Ти не можеш так вриватися! Дитина не твоя, вона від хлопця, який мене покинув!

— Досить брехати! — відрізав Антон. — Ти вплутала сестру, змусила її жертвувати собою, а сама продовжуєш крутити мною...

Раптом він помітив на столі відкриту папку — копію плану Вікторії на випадок, якщо з Венессою щось станеться. Фото його батька було перекреслене червоним із написом: «Він заплатить за все». Антон схопив папери й тицьнув ними Венессі в обличчя:

— То ось навіщо ти підіслала її до мене? Щоб помститися? Кажи! Ти підмовила Вікторію?

Венесса вихопила папери:

— Скоро все закінчиться... Моя сестра зробить усе, щоб тебе знищити! Мій батько втратив усе, моя кузина залишилася ні з чим... І все через тебе!

Антон боляче стиснув її лікоть:

— Значить, ось як... Слухай уважно: якщо дитина виявиться моєю — я тебе знищу. І твоя сестра більше не допоможе, з нею я розберуся пізніше. Ти — брехуха!

Венесса хотіла щось відповісти, але зблідла й почала втрачати свідомість. Антон підхопив її, охоплений панікою. Перш ніж остаточно знепритомніти, вона хрипко прошепотіла йому в очі:

— Якщо вона не виживе... якщо з малюком щось станеться...

Її очі заплющилися, рука безсило впала. Він залишився на колінах перед жінкою, яка щойно перетворила його світ на пекло, не знаючи, чи виживе вона та його дитина.

Він опустився на коліна, притискаючи Венессу до себе. У цю мить він не був тим всемогутнім Антоном Масловим, який керував імперією. Він був людиною, чий світ розлетівся на дрібні друзки, так само як та склянка на підлозі. Папка з документами, фото його батька з кривавим написом «Він заплатить за все» — усе це раптом стало другорядним. Помста Вікторії, її брехня, її план знищення... зараз усе це важило менше, ніж тихий подих жінки, яка, можливо, носила його єдину дитину.

— Венессо! — гукнув він, злегка б'ючи її по щоках. — Дихай! Чуєш? Тільки дихай!

Він швидко підхопив її на руки і поніс до виходу, наступаючи на бите скло. Йому було байдуже на тест ДНК, на папери, на власну безпеку. Він мав врятувати їх.

Вікторія бігла коридорами торгового центру, не звертаючи уваги на Дашу, яка щось кричала їй услід. Серце калатало десь у горлі. Порожнє повідомлення від сестри було сигналом лиха, який вона відчувала на підсвідомому рівні.

— Тільки б встигнути... Тільки б не він! — шепотіла вона, вибігаючи на парковку.

Вона влетіла у двір будинку саме в той момент, коли машина Антона з визгом шин вилітала з-під під'їзду. Вікторія впізнала його авто миттєво. Вона бачила крізь скло, як він схилився над пасажирським сидінням, де лежала Венесса.

— НІ! — закричала Вікторія, кидаючись навперейми, але машина вже мчала в бік центральної лікарні.

Вона заскочила у своє авто, витискаючи з двигуна все можливе. Лють застилала їй очі. Він знайшов її. Він довів її. Він дізнався. Тепер її гра в готелі здавалася їй нікчемною. Вона мала закінчити це тут і зараз.

А Вікторія тим часом бігла з останніх сил, боячись, що її гра закінчиться справжньою трагедією.