Глава 13. Тріщина в броні

Глава 13. Тріщина в броні

Наступного ранку в розкішному маєтку Маслових панувала незвична тиша, яку порушував лише дитячий сміх. Даша сиділа на килимі у вітальні, граючись із маленькою Алісою, коли до них увійшов Антон. Він виглядав зосередженим, але в його очах Даша помітила дивний вогник, якого раніше не було.

— Дашо, у мене є прохання, — почав він, зупинившись біля вікна. — Забери сьогодні Вікторію кудись. Влаштуй їй відпочинок, шопінг, спа — що завгодно. Я хочу, щоб вона хоч на день забула про роботу і проблеми. Це мій сюрприз для неї.

Даша підняла голову, підозріло примружившись. Вона знала свого брата занадто добре, щоб вірити в його раптові напади безкорисливої щедрості.

— Не просто так, Антоне? — запитала вона, відкладаючи ляльку. — Ти щось дізнався про неї? Твоя раптова турбота виглядає як спроба відіслати її подалі від дому. Що ти задумав?

Антон на мить завагався, але швидко опанував себе. Він не міг сказати сестрі, що збирається до квартири Грантів, щоб вимагати від Венесси тест ДНК.

— Все добре, Дашо. Вона просто заслужила цей відпочинок, — відповів він, намагаючись надати голосу невимушеності. — Просто проведіть час разом. Аліса теж її любить, хіба ні?

Даша подивилася на племінницю, яка в цей момент весело заплескала в долоні. — Справді, Вікторія — чудова дівчина. Вона заслуговує на свято. Добре, я заберу її. Але знай: якщо ти знову щось приховуєш, це вилізе боком нам усім.

— Дякую, — коротко кинув Антон і швидко вийшов.

Насправді в його кишені вже лежала візитка приватної лабораторії. Його план був холодним і розважливим: поки Вікторія буде розважатися з Дашею, він прийде до Венесси. Він мав намір отримати зразок для ДНК-тесту будь-якою ціною. Тепер, коли він знав, що вона вагітна, він не міг жити в невідомості.

«Якщо це моя дитина, Вікторіє, — думав він, сідаючи в машину, — то ні твоя помста, ні твій "сюрприз" у готелі не завадять мені забрати те, що належить мені по праву крові».

Він не підозрював, що цей день стане початком кінця його впевненості, адже поки він шукав правду про дитину, Вікторія вже готувала документи, які мали знищити його репутацію назавжди.

Ці думки про майбутнє племінниці на мить розтопили лід у серці Вікторії. Вона згадала той напівтемний кабінет УЗД, прохолодний гель на животі Венесси та маленьке диво на екрані. Коли лікар промовила: «Вітаю, у вас буде дівчинка», Вікторія відчула таку силу, якої не давала жодна помста. Вона пообіцяла собі, що ця дитина ніколи не дізнається страху, навіть якщо Вікторії доведеться стерти Антона з лиця землі.

Дивлячись на Алісу, яка радісно стрибала навколо нової ляльки, Вікторія вже уявляла, як купуватиме такі ж іграшки для доньки Венесси. Але голос Даші раптово повернув її у жорстоку реальність.

— Антоне змінився поруч із тобою, — тихо промовила Даша, спостерігаючи за тим, як Вікторія ніжно поправляє платтячко ляльки в руках Аліси. — Він ніколи ні про кого так не піклувався. Раніше його цікавили лише цифри та влада, а тепер... у його погляді з'явилося щось людське. Ти ж кохаєш його, правда?

Вікторія заціпила подих. Ще кілька годин тому вона впевнено розкладала на ліжку «смертний вирок» для його репутації. Вона ненавиділа його за батька, за вкрадене дитинство, за кожну сльозу Венесси. Але водночас... вона пам’ятала, як він притиснув її до стіни в кабінеті. Як він не викрив її, хоча знав правду. Як він, не знаючи про своє батьківство, прислав найкращих лікарів, щоб врятувати дитину, яку вважав чужою.

— Можливо... — ледь чутно відповіла Вікторія, не піднімаючи очей. — Можливо, у світі, де немає минулого, все було б інакше.

Даша хотіла щось додати, але Аліса раптом схопила Вікторію за руку і потягнула до перил: — Віккі! Дивись! Фонтан! Там кольорові вогники!

Вони підійшли до краю балкона торгового центру. Знизу, з величезного фонтана, били струмені води, переливаючись усіма кольорами веселки. Аліса сміялася, а Вікторія відчула, як її телефон у сумочці здригнувся.

Це було повідомлення від Венесси, але воно було дивним — лише набір незрозумілих знаків, наче телефон випав із рук.

Вікторія зблідла. Поки вона гуляла з сестрою та племінницею свого ворога, купуючи ляльок, її власна сестра була вдома сама. Вона підняла очі на Дашу, і в її погляді промайнув жах.

— Дашо, мені треба йти. Терміново.