Глава 10. Зустріч крізь скло

Глава 10. Зустріч крізь скло

Ця ніч, оповита фальшивим блиском кришталю та справжнім болем розбитих сердець, стала моментом істини. Панорамні двері тераси, що відокремлювали світ розкоші від реального світу, здригалися від стукоту Бориса та Марії. Для них Вікторія за цим склом здавалася видінням — у діамантах, під руку з чудовиськом, у самому епіцентрі зла.

Вікторія відчула, як її серце впало в безодню. Вона впізнала їх миттєво. Весь її ретельно вибудуваний план міг розсипатися через щиру, але несвоєчасну турботу друзів. Вона різко обернулася до Антона, і в її очах спалахнула фальшива, холодна лють — єдиний спосіб приховати паніку.

— Якщо ви вважаєте мене такою... якщо ви дозволяєте собі підозрювати мене в брехні прямо під час танцю, то мені тут нічого робити! — різко кинула вона.

Вікторія розвернулася і, притримуючи поділ розкішної сукні, стрімко попрямувала до виходу. Антон завмер на мить. Він звик, що жінки плачуть або виправдовуються, але ця горда втеча зачепила в ньому щось глибинне. Попри свій статус, попри тисячі очей гостей і підозрілий погляд батька-мера, він рушив за нею. Його тягнуло до неї, наче магнітом, і це було сильніше за його обережність.

Мер Павло Маслов спостерігав за сином із глибоким невдоволенням. Він бачив, як Антон втрачає контроль, як його раціональний розум поступається місцем емоціям. Даша ж, навпаки, не відводила очей від дверей. Вона відчувала: зараз почнеться справжній фінал цієї драми, і вона мала намір дізнатися, що за гра ведеться за спиною її брата.

Вікторія вибігла на вулицю, де нічне повітря було просякнуте ароматом дорогих квітів та бензину. Борис і Марія вже чекали на неї біля входу, їхні обличчя були суворими.

— Що ви тут робите?! Це закритий захід! — вигукнула Вікторія, намагаючись зберегти маску холодної Венесси, але голос зрадницьки тремтів.

— Ми прийшли почути правду, Віка! — зробила крок вперед Марія, схрестивши руки на грудях. — Ти думаєш, що можеш так легко нас брехати? Ми бачимо, що з тобою коїться. Ти зникаєш, ти перетворюєшся на когось іншого!

— Коли я питав тебе в офісі, ти збрехала мені в очі! — додав Борис, і в його голосі було стільки болю, що Вікторії захотілося закричати. — Ти не пішла до нього просто так. Навіщо ти тут, Вікторіє?

Антон зупинився в тіні колони, лише за кілька метрів від них. Його серце пропустило удар. «Вікторія...» Це ім'я, вимовлене з такою ніжністю та болем, підтвердило всі його здогади. Дівчина перед ним не була Венессою. Вона була Вікторією — сестрою тієї вагітної жінки з торгового центру. Світ Антона на мить похитнувся. Він стояв нерухомо, вбираючи кожне слово, наче отруту.

— Не ваша справа! — відрізала Вікторія, відвертаючись. — Ви не знаєте всієї ситуації. Ви не розумієте, чим я ризикую!

— Тоді дай нам допомогти! — Марія простягнула руку. — Ми твої друзі. Ти — наша Вікторія, та сама дівчина, яка мріяла про Гарвард, а не про діаманти вбивці!

Антон зблід. Пазл склався остаточно. Венесса — вагітна від нього, а Вікторія — та, хто зайняла її місце. Але чому? Навіщо така складна гра? Він слухав далі, затамувавши подих.

— Хлопці, все дуже складно... — прошепотіла Вікторія, відчуваючи, як сльози підступають до очей. — Давайте поговоримо потім. Зараз мені треба... треба працювати.

Вона хотіла піти, але Борис різко вхопив її за руку. Він дивився на неї — таку красиву в цьому дорогому вбранні, але таку далеку. Його опір зламався, і він заговорив трепетно, не звертаючи уваги на Марію чи можливих свідків:

— Вікторіє... я люблю тебе. Я все життя любив лише тебе. Прошу, благаю — йди від нього. Він тебе зламає, він розтопче твоє серце, як розтоптав бізнес твого батька. Тобі не місце в цьому лігві!

Антон відчув, як його рука мимоволі стислася в кулак. Він був готовий вийти з тіні і примусити цього хлопця замовкнути назавжди. Але наступні слова Вікторії зупинили його.

— Пробач, Борисе... — вона повільно забрала свою руку, і її голос був сповнений невимовного суму. — Тобі не потрібна така, як я. Я вже не та дівчина, яку ти знав. Йдіть звідси. Будь ласка.

Антон відступив назад у темряву, відчуваючи, як його гнів раптом змінився дивним почуттям провини. Вона відмовила коханому чоловіку через нього? Через те, що вже була занадто глибоко втягнута в його світ? Він не знав, що Вікторія використовує його заради помсти. Він бачив лише жертву.

Він вирішив приборкати свій пил. Тепер він знав істину: Венесса — це Вікторія. Справжня Венесса чекає на дитину. Але в його душі замість люті на обман оселилося нав'язливе питання: «Якщо вона пішла на все це заради сестри... на що ще вона здатна?»

Антон дивився, як Вікторія повертається до будинку, витираючи сльозу, і зрозумів: він не видасть її. Поки що. Він продовжуватиме грати в цю гру, але тепер він хотів дізнатися, наскільки далеко Вікторія Грант готова зайти у своєму бажанні врятувати тих, кого любить. Він ще не знав, що сам став головною мішенню в її плані знищення, але він уже був готовий стати її захисником від власного батька.

Ніч накрила місто густою пеленою, коли кортеж Маслових залишив мерію. Антон сидів на задньому сидінні свого авто, занурений у мовчання. Він бачив, як Вікторія — тепер він знав її справжнє ім’я — намагалася триматися впевнено, але її руки, що стискали сумочку, ледь помітно тремтіли.

— Зупинись за рогом, — коротко наказав Антон водієві, коли вони під’їхали до будинку, де Вікторія орендувала квартиру. — Далі я пішки. Можеш бути вільний.

Він дочекався, поки вона вийде з машини, і, ховаючись у тінях старого парку, пішов слідом. Його серце калатало. Те, що він збирався зробити, було принизливо для чоловіка його статусу, але пристрасть і жага правди виявилися сильнішими за гордість.

Вікторія піднялася на третій поверх. Вона не вмикала світло в передпокої, наче боялася, що її тінь видасть таємницю. Антон, завдяки своїй фізичній підготовці, легко піднявся по пожежній драбині до вікна, яке виходило на кухню. Він завмер, затамувавши подих.