Глава 9. Танго на лезі підозр

Глава 9. Танго на лезі підозр

Вікторія сиділа в кабінеті, коли нарешті знайшла момент, щоб сфотографувати документи з компроматом проти Антона. Він саме був відсутній, і вона швидко, але обережно зробила кілька знімків на свій телефон. Серце калатало, адже кожен клік камери міг стати її вироком, якби він повернувся раніше.

Раптом екран засвітився — дзвонив Антон. Його ім’я на дисплеї змусило її скривитися, і вона прошипіла крізь зуби, мов змія:

— Ну що, деспот хоче тепер?

Вона взяла трубку, намагаючись звучати спокійно. Але замість звичного наказового тону Антон говорив дивно ввічливо:

— Забери, будь ласка, мій костюм із хімчистки й завези додому. Я скину тобі адресу.

Вікторія усміхнулася, приховуючи внутрішню злість:

— Добре, Антоне. Я приїду.

Вона подумала: «Може, саме цей момент стане моїм шансом. Я нарешті побачу його логово й знайду те, що він приховує».

У короткому червоному платті, яке підкреслювало її небезпечну красу, вона забрала костюм із хімчистки. За кілька хвилин до неї під’їхала особиста машина Маслова, щоб відвезти її за вказаною адресою. Вікторія сиділа на задньому сидінні, фарбуючи губи насиченою помадою, і дивилася у вікно на далекі вогні міста.

Її думки були холодними й рішучими:

— Ну що ж, Маслов… тримайся. Нарешті я увійду в твоє лігво. Нарешті я знайду твої таємниці. І тоді ти відчуєш мою солодку, пристрасну помсту.

Вікторія вже бачила, як машина під’їжджає до величезного розкішного особняка, де жив Антон Маслов. Вона трохи відчинила вікно й вдихнула холодне повітря, з огидою думаючи: «Як цей мерзавець може спокійно жити в такій розкоші, відібравши бізнес у інших?»

Коли дверцята машини відчинилися, вона вийшла, тримаючи в руках костюм Антона у футлярі. Слуги зустріли її з надмірною шанобливістю, наче вона була принцесою. Вікторія лише зиркнула й прошипіла собі: «От гад… думає, що підкупить мене цією показною ввічливістю та розкішшю».

Її провели до великої спальні. Там, на золотому ліжку, лежав величезний букет троянд. Вікторія зупинилася, дивлячись на квіти. Вона взяла їх у руки, вдихнула аромат і несподівано відчула щось приємне, чого не очікувала. Це був сюрприз від Антона. «Значить, він уже закоханий…» — подумала вона, усміхаючись із холодною насолодою. Їй було приємно отримати такі квіти навіть від ворога, але водночас вона знала: скоро він буде зламаний.

Вона попросила слуг поставити букет у вазу, щоб квіти не зав’яли, й запитала, де Антон. Служниця відповіла, що він скоро прийде, й залишила її чекати.

Вікторія оглядала його кімнату: гардероб із десятками дорогих костюмів і сорочок, бездоганний порядок, розкішні меблі. Вона вирішила пройтися по дому. Особняк вражав: мармурові сходи, кришталеві люстри, картини старих майстрів, бібліотека з рідкісними книгами, басейн під скляним куполом. Усе це було символом влади й грошей, які він здобув ціною чужих страждань.

У гаражі вона натрапила на закриту кімнату. Відчинивши двері, побачила зброю. Її охопив жах: — Боже… він що, убивця? Чи просто починаючий кілер?..

У цей момент слуга повідомив Антону, що його секретарка стріляє в гаражі. Маслов миттєво змінився й вибіг. Він побачив Вікторію, яка тримала пістолет і стріляла в фотографію, де він був із партнерами. Вона прошипіла: — Ось тобі, мерзавцю, за мою вагітну сестру й за батька!

Антон кинувся до неї, вирвав зброю й несподівано міцно обійняв. Його очі були сповнені тривоги. — Ви що… боїтеся за мене? — здивовано прошепотіла Вікторія.

— Так, — відповів він тихо. — Я дуже хвилююся за вас.

Вона кліпнула очима, відчуваючи дивне тепло. Перед нею стояв не деспот, а чоловік, здатний відчувати. І раптом вона сама захотіла бути ближче до нього, майже готова до поцілунку.

Антон, ніби бажаючи закріпити цей момент, згадав про подарунок. Він попросив її одягнути красиве плаття, яке купив спеціально для неї, й прийти на день народження свого батька — мера міста. Вікторія не очікувала зустрічі з тим самим чоловіком, який теж був причетний до руйнування їхньої родини, але погодилася.

Антон провів її до кімнати, відкрив коробку й дістав плаття. Потім він витягнув із футляра кольє з холодного золота й сам надів його на Вікторію перед дзеркалом. Вона дивилася на своє відображення й відчувала, що він закохується дедалі сильніше. І саме це було її найбільшим задоволенням.

Борис нервово розмішував трубочкою лід у склянці з мандариновим мохіто. Кислі цитруси не могли заглушити гіркоту, що оселилася в його серці. Кожен спогад про те, як Вікторія відштовхнула його в офісі, як вона дивилася на нього — чужими, холодними очима — пік сильніше за вогонь.

— Ну, привіт, Боре... — голос Марії змусив його здригнутися. Вона сіла навпроти, важко поклавши стос книг на стіл. — Ти так і будеш мовчати й киснути? Кажи вже, я не просто так прибігла після пар.

Борис підняв на неї важкий погляд. — Мені здається, Вікторія щось приховує... Вона змінилася. Вона ніби не вона. Коли я прийшов до неї в офіс, вона перед цим деспотом Масловим збрехала, що не знає мене. Маріє, це не просто страх. Тут щось нечисто.

Марія зітхнула, її обличчя стало серйозним. — Я згодна. Вона навіть на лекції ледь встигає. Раніше вона горіла навчанням, а зараз... один викладач уже обурився, чому вона не здає роботи вчасно. Вона наче живе іншим життям.

— Справа в її сестрі, — Борис стиснув кулак так, що кісточки побіліли. — Я не бачив Венессу вже кілька місяців. Вона ніби крізь землю провалилася. Я питав у їхньої кузини, Люсі, але та нахабно робить вигляд, що нічого не знає. Хоча я впевнений — ця дрібна нахаба точно в курсі всього.

— Значить, залишається одне — піти до Вікторії і все з’ясувати, — Марія рішуче витягла телефон. — Так далі не можна. Ти переживаєш, і я теж. Вона наша подруга. Ми маємо витягнути її з лігва цього Маслова. Дивись...