Глава 5. Побачення з босом

Глава 5. Побачення з босом

Тим часом Венесса зайшла до кімнати сестри. Вона була в рожевому халаті, ніжно тримала живіт і запитала:

— Що ми скажемо родині про мою вагітність?

Вікторія простягнула руку й відповіла твердо:

— Скажемо правду. Але не від Антона Маслова. Ти скажеш, що твій хлопець тебе кинув.

— Він уже щось підозрює? — тихо спитала Венесса.

— Лише те, що я краще вдягаюся, — з гіркою усмішкою відповіла Вікторія. — Ось козел… Як можна не любити дітей, а любити лише себе?

Венесса глянула на сестру з тривогою:

— Ти ж не закохалася в нього випадково?

Вікторія зняла каблук, ніби підкреслюючи свою рішучість, і сказала:

— Ні. Тьфу! Я його ненавиджу. Хоча він і врятував мене… але він мій ворог.

— Борис дзвонив, — нагадала Венесса. — Він хвилюється.

Вікторія згадала, що обіцяла Борису зустрітися найближчими днями.

— Так, я передзвоню, — сказала вона.

— Ти не боїшся, що Борис запідозрить тебе? Ти граєшся з вогнем, — прошепотіла Венесса.

Вікторія глянула на сестру холодно й упевнено: — Все під контролем. Антон запросив мене на вечерю. Я його спокушу, а потім він буде страждати.

Вона підійшла ближче, поклала руку на живіт сестри й прошепотіла:

— Привіт, малюк… скоро я відомщу. Обіцяю.

Ресторан був наповнений м’яким світлом свічок і тихою музикою. Вікторія увійшла впевнено, вся в червоному облягаючому платті, яке підкреслювало кожен рух. На губах — насичена помада, у руках — маленький клатч, а високі каблуки відбивали ритм її кроків по мармуровій підлозі.

Антон підвівся, коли вона підійшла. Його очі ковзнули по її образу, і він не приховував задоволення.

— Замовляй, що хочеш, — сказав він, намагаючись звучати невимушено.

— Стейк, — відповіла Вікторія, дивлячись йому прямо в очі.

Антон засміявся, трохи здивовано:

— Справді? Ти ж завжди казала, що не любиш стейки.

Вікторія грайливо нахилила голову й відповіла з ледь помітною усмішкою:

— Ну… просто раніше не було настрою.

Його розвеселила ця відповідь. Він одразу замовив ще й вина, сподіваючись справити на неї враження. Вікторія приховала внутрішню відразу й зробила ковток, дивлячись на нього так, ніби він уже потрапив у її пастку.

Антон почав говорити про плани холдингу, про нові угоди й про те, як вони можуть змінити ринок. Вікторія слухала уважно, але всередині її думки були зовсім іншими: «Ти думаєш, що керуєш світом. Але скоро ти будеш падати до моїх ніг».

Коли він нахилився ближче, намагаючись перетворити вечерю на щось більше, Вікторія різко відштовхнула його. Її очі блиснули холодом. — Іншого разу, Антоне. До нової зустрічі.

Вона піднялася й пішла, залишивши його сидіти з келихом вина й легким здивуванням у погляді.

Вікторія знала: це лише початок. Вона буде розкривати його все більше, змушуючи відчувати, що він закохується, що він втрачає контроль. А потім вона його зламає й розчарує так, щоб він більше ніколи не зміг піднятися.