Глава 3. Народження помсти

Глава 3. Народження помсти

Наступного ранку Вікторія так і не змогла зімкнути очей. Кожна думка про Антона Маслова та її сестру пекла, наче розпечене залізо. Світанок застав її на кухні, але раптом тишу розірвали звуки з ванної кімнати.

Вона кинулася туди й побачила Венессу — бліду, знесилену, яку жорстоко нудило. Її тіло відмовлялося приймати вчорашню їжу, і вона схилилася над унітазом, ледве тримаючись на колінах.

Вікторія мовчки допомогла сестрі вмитися, витерла її обличчя рушником і обережно вклала в ліжко. Її погляд став сталевим — вона вже все зрозуміла.

— Ти вагітна від нього, так? — тихо, але рішуче промовила вона.

Венесса заплющила очі, і по її щоці покотилася сльоза.

— Так... я вагітна від Антона. Це була моя найбільша помилка — піддатися пристрасті. Вчора на вечері він сказав, що ненавидить дітей і ніколи не захоче їх мати. Мені стало так огидно... Я провалила свою помсту, Віккі. Якщо він дізнається, хто я і що ношу його дитину — він не залишить від мене мокрого місця.

Венессу знову накрив напад нудоти та встала над унітазом. Вікторія вирішила допомогти її, швидко принесла їй чашку теплої ромашки, а всередині неї все кипіло.

Вікторія принесла їй чашку теплої ромашки, але всередині все кипіло. «Як він міг так використати мою сестру? Каже, що не хоче дітей, навіть не підозрюючи, що вона вже носить його дитину!»

Вона сіла на край ліжка й суворо глянула на Венессу:

— Ти більше не підеш до нього. Ти поїдеш з міста, поки він тебе не знайшов. Бережи себе і маля. А я займу твоє місце.

— Що?! Ні, Вікторіє! — Венесса схопила її за руки. — У тебе навчання, твоє життя!

— Ми схожі. Я зможу прикинутися тобою. Я закінчу те, що ти почала. Я поверну те, що належить нашому батькові, — твердо відповіла Вікторія.

Венесса розплакалася й міцно обійняла сестру:

— Не треба… я не хочу, щоб ти ризикувала.

У цей момент у коридорі пролунав голос Люсі:

— Дівчата, ви скоро?

Люся стояла в коридорі, накручуючи пасмо волосся на палець і розглядаючи свій манікюр. Її байдужість до того, що відбувалося за зачиненими дверима ванної, вражала. Два роки тому, коли вона втратила близьку людину через чергову «схему» Маслова, Вікторія щиро їй співчувала. Але зараз, дивлячись на те, як шістнадцятирічна дівчина перетворилася на егоїстичну споживачку, Вікторія відчула лише втому.

— Мені Венесса винна гроші... — знову протягнула Люся, не помічаючи, як Вікторія стиснула кулаки.

— Йди геть, Люсю, — процідила Вікторія крізь зуби. — Ти хоч розумієш, що таке праця? Венесса працює на виснаження, поки ти думаєш лише про поповнення рахунку для розмов із хлопцями. Більше ніхто тобі нічого не винен.

Люся пирхнула, змірявши кузину зневажливим поглядом.

— Які ми сьогодні нервові. Дивись, Вікторіє, ти занадто багато на себе береш. Буде боляче падати зі свого п'єдесталу «ідеальної доньки».

Коли двері за Люсею гучно зачинилися, Вікторія повернулася до кімнати сестри. Венесса все ще лежала, заплющивши очі, а горнятко з ромашкою стояло на тумбочці недопитим.

— Ти чула її? — тихо запитала Вікторія. — Весь світ хоче від тебе щось забрати. Антон — життя, Люся — гроші, доля — наше ім'я.

Венесса ледь помітно кивнула. — Вона ще дитина, Віка...

— Вона — нагадування про те, що буває з тими, хто дозволяє Маслову себе зламати. Вона озлобилася, бо втратила захист. Я не дозволю твоєму малюку стати такою. Його життя не почнеться з боргів і страху.

Того вечора Венесса одягла своє зелене облягаюче плаття, нафарбувала губи яскравою помадою й довго дивилася на себе у дзеркало. Її рука мимоволі торкнулася живота, де вже зароджувалося нове життя. — Мій малюк… скоро це закінчиться. Потерпи. Я знищу його імперію, — прошепотіла вона, ніби намагаючись переконати себе.

За кілька хвилин під’їхала машина, і Венесса сіла всередину, не підозрюючи, що доля вже готує для неї новий поворот. Вікторія тим часом вирішила діяти: вона взяла власну машину й поїхала слідом. Її план був простий — допомогти сестрі й у потрібний момент замінити її, адже вони схожі, а новий колір волосся можна пояснити зміною стилю.

Венесса в зеленій сукні виглядала приголомшливо, але за цією красою ховалася вразливість жінки, яка несе під серцем дитину свого ворога. Коли машина рушила, Вікторія натиснула на газ, тримаючись на відстані. Її серце калатало: вона мала бути тінню, готова в будь-який момент вискочити з темряви й стати «Венессою».

Раптом тишу в салоні розірвав дзвінок. На екрані висвітилося: «Мама».

Вікторія завагалася. Якщо не взяти слухавку, мати почне обривати телефони обом сестрам, а якщо Венесса зараз на вечері з Антоном — це кінець. Вікторія глибоко вдихнула і натиснула «прийняти».

— Так, мамо? — намагаючись надати голосу спокою, відповіла Вікторія.

— Віко, де ви? Я дзвоню Венессі, вона не бере. Ви разом? — голос матері був сповнений тривоги, яку може відчувати лише серце матері.

— Мамо, не хвилюйся! — Вікторія швидко вигадала легенду. — Ми терміново поїхали до тітки. Їй стало погано, потрібна була допомога з документами та ліками. Венесса за кермом, тому не чує. Ми залишимося там на ніч, мабуть.

— Ох, бідна тітка... Добре, доню, бережіть себе. Повертайтеся швидше, — зітхнула мати, не підозрюючи, що її доньки зараз їдуть не на допомогу родичці, а в пащу до вовка.

Вікторія поклала слухавку. Руки тремтіли. «Брехня заради спасіння», — прошепотіла вона. Але реальність швидко повернула її до проблем: попереду замиготіли червоні вогні. Затор.

Вулиця була повністю заблокована через аварію. Машина попереду не рухалася ні на сантиметр. Вікторія бачила, як автівка, в якій їхала Венесса, звернула в провулок і зникла з виду.

— Ні, ні, ні! Тільки не зараз! — Вікторія в розпачі вдарила по керму.

Розуміючи, що стояти тут — означає втратити сестру, вона прийняла божевільне рішення. Вікторія вискочила з машини, кинувши її просто посеред дороги, заблокувала двері й кинулася бігти. Підбори стукали по асфальту, дихання збивалося, але в голові була лише одна думка: «Венесса і маля».