Глава 2. Підозра Вікторії

Глава 2. Підозра Вікторії

Минуло два місяці. Для Вікторії цей час пролетів як один день, сповнений дитячого сміху та запаху гуаші. Робота вихователькою в садку стала для неї не просто способом заробити на хліб, а справжнім емоційним сховищем. Дивлячись на щирі, безтурботні усмішки малечі, вона хоча б на кілька годин забувала про те, як їхній колись розкішний дім перетворився на місце, де рахують кожну копійку.

Проте серце Вікторії дедалі частіше стискалося від тривоги за сестру. Венесса змінилася. Вона поверталася додому пізно, її погляд став відчуженим, а в очах горів дивний, майже лихоманковий блиск. Вона стала різкою, мовчазною, наче вела всередині себе війну, про яку нікому не дозволяла знати.

Того дня Вікторія закінчила зміну раніше. Сонце м’яко підсвічувало верхівки дерев, коли на виході вона побачила Бориса. Він стояв, спершись на огорожу, і його обличчя миттєво осяяла тепла усмішка. Борис був її скелею — старий вірний друг, який роками приховував за жартами глибоке кохання. Він боявся, що правда зруйнує їхній зв'язок, і ще більше боявся, що навчання в різних містах розведе їх назавжди.

— Я чекав на тебе, Віка, — тихо сказав він, обережно беручи її за руку. — Марія вже обриває телефон. Вона чекає на нас у кафе. А потім... я б хотів прогулятися з тобою. Тільки ми удвох. Є дещо важливе.

Вікторія, не помічаючи тремтіння в його голосі та закоханого погляду, весело розсміялася. У затишному кафе під ритмічну гучну музику троє друзів замовили мохіто. Атмосфера була наелектризована очікуванням — саме сьогодні на електронні пошти мали прийти результати, що вирішували їхню долю.

Раптом телефон Марії дзижкнув. Дівчина ледь не перекинула стілець, її крик перекрив музику:

— О боже! Лист із American University Kyiv ! Я вступила! Я пройшла на грант!

Вікторія та Борис підхопилися, обіймаючи подругу. За мить Борис теж відкрив свою пошту. Його плечі розслабилися, а очі заблищали від щастя:

— Мені теж прийшло підтвердження! Я зарахований, дівчата!

Усі погляди звернулися до Вікторії. Вона відчувала, як холонуть кінчики пальців. Повільно оновила сторінку... Серце пропустило удар.

— Я теж! — скрикнула вона, і сльози радості забриніли на очах. — Я вступила! Наша мрія збулася!

Це був момент абсолютного щастя. Вони святкували, будували плани про спільне навчання, сміялися, не знаючи, що цей момент — останній промінь спокою. Коли вони з Борисом нарешті залишилися удвох на прогулянці в парку, хлопець зрозумів: зараз або ніколи. Він зупинився під старим каштаном, взяв її за обидві руки, збираючись нарешті вимовити ті слова, що пекли йому серце роками...

Але тишу розірвав різкий, тривожний звук повідомлення. Вікторія глянула на екран, і вся фарба миттєво зійшла з її обличчя.

— Що сталося? — Борис напружився, відчуваючи, як момент вислизає.

— Це мама... — голос Вікторії зірвався на шепіт. — Пише, що Венессі стало дуже зле. Вона знепритомніла прямо в коридорі... Мама викликає швидку.

Борис не встиг нічого сказати. Вікторія, засліплена панікою, лише швидко поцілувала його у щоку:

— Пробач, Борисе! Обговоримо все пізніше, мені треба до неї!

Вона зникла за поворотом, біжучи так швидко, як тільки могла. А Борис залишився стояти посеред порожньої алеї. У його душі оселилося важке, гнітюче передчуття. Він бачив Венессу кілька днів тому — вона виглядала як людина, що несе на плечах увесь світ. Він запідозрив: таємниці старшої сестри — це не просто робота. Це щось набагато небезпечніше, щось, що може розчавити щойно знайдене щастя Вікторії, як тонку склянку.

Коли Венесса нарешті опритомніла, її першим поривом був не біль, а страх. Вона судомно вхопила матір за руку, благаючи не викликати швидку. Її голос, зазвичай впевнений і твердий, тепер тремтів від погано прихованої паніки. Вона шепотіла, що це лише перевтома, що їй потрібно просто трохи поспати, але Вікторія, яка стояла у дверях, бачила все інакше.

Вікторія уважно спостерігала за сестрою. Венесса була не просто втомленою — вона виглядала зламаною. У кожному її русі відчувалася приреченість, якої раніше ніколи не було. Коли Вікторія спробувала підійти та запитати, що насправді відбувається в офісі Маслова, Венесса лише лагідно, але відсторонено усміхнулася і попросила дати їй спокій.

— Усе добре, Віккі. Просто йди відпочивай. Тобі треба думати про навчання, — тихо сказала Венесса і зачинилася у своїй кімнаті.

Але Вікторія не могла просто піти. Цієї ночі радість від вступу до університету, сміх друзів і закохані очі Бориса — усе відійшло на другий план. Тепер найважливішим у світі було те, що приховує її старша сестра.

Коли будинок занурився у важкий, тривожний сон, Вікторія безшумно прокралася до кімнати Венесси. Серце дівчини шалено калатало, коли вона почала шукати бодай якусь зачіпку. На тумбочці біля ліжка, під стосом робочих документів, вона знайшла те, від чого кров застигла в жилах.

Це була стара газета річної давнини. З центральної шпальти на неї дивився Антон Маслов. Той самий чоловік, який холоднокровно знищив їхнє життя і відібрав у батька справу всього його життя. Вікторія вчепилася пальцями в папір, зминаючи обличчя Маслова на фотографії.

«Чому вона зберігає це? Чому вона працює на нього?» — питання роїлися в голові, наче розлючені оси.

Вікторія згадала дивні дзвінки Венесси, її дорогий одяг, який вона називала «робочою формою», і той лихоманковий блиск в очах. Пазл почав складатися у страшну картину. Вікторія усвідомила: Венесса пішла в лігво до монстра, щоб помститися, але, судячи з її стану, монстр виявився сильнішим.

— Ти не впораєшся з цим сама, Нессо, — прошепотіла Вікторія, дивлячись на сплячу сестру. — Якщо він щось зробив із тобою, якщо він завдав тобі болю... я не дозволю цьому тривати.

Вікторія вирішила зайняти очікувальну позицію. Вона стежитиме за кожним кроком сестри, поки Венесса сама не наважиться відкрити всю правду. Але одне Вікторія знала точно: її життя більше ніколи не буде таким, як раніше. Тепер вона — не просто молодша сестра, вона — єдина людина, яка може врятувати Венессу з тієї безодні, у яку та сама себе штовхнулася заради сім'ї.