Пролог

Пролог

Темрява в цій кімнаті була не просто відсутністю світла — вона здавалася густою, майже відчутною на дотик, як холодна вода. Єдиним звуком було важке, переривчасте дихання чоловіка. Антон — статний, завжди впевнений у собі, господар свого життя — зараз нагадував пораненого звіра, загнаного в пастку.

Його руки, заломлені за спину й туго стягнуті пластиковими стяжками, вже оніміли. Дорогий піджак від італійського кравця безглуздо зім’явся, а на обличчі запеклася лють. Спроба крикнути закінчилася лише глухим муканням крізь цупкий шар скотчу. Кожен рух стільця об бетонну підлогу відгукувався в порожнечі залу мертвотним відлунням. Він зневажав себе за цю безпорадність. Хто наважився? Хто зміг підібратися так близько?

Раптом тишу розрізав звук, від якого волосся на потилиці стало дибки.

Цок... Цок... Цок...

Чіткий, ритмічний стукіт підборів по бетону. Впевнений та неквапливий. З густої тіні в кутку кімнати почав вимальовуватися силует. Спочатку з’явилися тонкі щиколотки, потім — витончені вигини фігури у чорній, як сама ніч, сукні, що облягала тіло, наче друга шкіра.

Світле волосся героїні сяяло в напівтемряві, ніби німб навколо обличчя ангела помсти. Але в її очах не було милосердя. Від неї віяло ароматом дорогих парфумів з нотками сандалу та чимось металевим, тривожним — передчуттям крові.

Вона зупинилася за крок від нього. Антон підняв голову, зустрічаючи її погляд. Його карі очі палали вогнем ненависті, проте десь глибоко в них промайнула іскра впізнавання.

Дівчина нахилилася до нього. Її пальці, холодні й тонкі, торкнулися краю скотчу на його обличчі. Вона зробила це повільно, майже ніжно, насолоджуючись кожною секундою його приниження, а потім одним різким рухом здерла стрічку.

Марк жадібно ковтнув повітря, готуючись вибухнути прокльонами, але вона випередила його. Її губи розтягнулися в хижій, переможній посмішці.

— Ну що, малюк... як тобі моя гра? — її голос був тихим, процідженим крізь зуби, але він різав сильніше за ніж. — Ти ж так полюбляєш бути мисливцем. Незвично опинитися в ролі здобичі?

Слова застрягли у нього в горлі. Він дивився на неї й не міг повірити. Де поділaся та лагідна дівчина, яку він знав? Перед ним стояла інша істота. Небезпечна, непередбачувана, смертоносна.

Небезпечна красуня у пристрасній сукні

Він відчув, як по спині пробіг холод. Тепер він розумів: це не просто викрадення задля викупу. Це була особиста вендета. І за кожну пелюстку її краси йому доведеться заплатити кров’ю з її шипів. Його найбільший кошмар і його найпалкіше бажання стояли перед ним, тримаючи в руках нитки його долі.

Гра тільки почалася.