2. Екскурсія замком

Алістра прокинулася від м'якого світла, що пробивалося крізь важкі штори, які ледве пропускали сонячні промені. Її тіло ще відчувало тепло, що залишилося після ночі, проведеної в їх спільній кімнаті. Здавалось, ніби це була перша і остання ніч, адже після весілля, коли усі гості розійдуться вони будуть використовувати окремі покої. Та чи захоче Каелдір навідуватись сюди до від’їзду гостей, Алістра могла тільки гадати. Вона повільно відкрила очі і роззирнулася навколо, помітивши, що вона одна. “Він пішов рано,” — подумала дівчина, відчуваючи гіркоту. Серце стиснулося, але Алістра не могла вплинути — таке рішення чоловіка.

Відчуваючи легкий холодок, Алістра обхопила себе руками, і раптом її погляд впав на щось нове — витончене татуювання на її зап’ясті. Воно було виконане у формі крила вогняного дракона, що, ніби тонкою ниткою, обплітав її зап’ястя. Спершу крило було палкого червоного кольору. Здавалось це справжнє полум’я, яке ось-ось займеться, та потім воно погасло і зовсім зникло. У клані вважають, що сам Іґнісмар вказує жерцям на союзи і таким чином виказує своє благословення.  

Це був знак, символ їхнього зв'язку, який передавався магічним чином через контакт під час першої ночі. Він був призначений, щоб назавжди з’єднати їхні долі, і тепер це татуювання буде супроводжувати Алістру завжди, нагадуючи про ту ніч і їхній союз.

Алістра обережно доторкнулася до татуювання, відчуваючи легке тепло під пальцями, але водночас і холод самотності. Відсутність Каелдіра знову нагадала їй про «обов’язок» і від сьогодні вона має його виконувати.

Вона провела ранок у своїй кімнаті, намагаючись зрозуміти свої відчуття, коли з’явилася Ліара, щоб допомогти одягнутись.

 — Після сніданку на вас очікує знайомство з працівниками замку. Усі бажають зустрітись із новою володаркою. Потім я покажу частину замку, що буде під вашою опікою. А тоді я відведу вас до літньої альтанки, де буде проходити вечеря із батьками.

Батьки. Три роки тому згас життєвий вогонь батька Каелдіра, Сігварда. Молодший брат, Ейрік, незадовго після батька також залишив світ живих. Тож, залишився тільки Каелдір, його мати Елісандра і молодша сестра Фрея.

Алістра була знайома із сім’єю Каелдіра уже давно, адже члени її роду завжди були помічниками вождів. Батько Алістри особливо важко переживав втрату свого найкращого друга Сігварда. Він надовго закрився у собі, постійно сидів у кабінеті й не хотів ні з ким бачитись. Це були найгірші дні для Алістри також, адже здавалось, що вона теж може втратити батька.

— А ти все така ж трудолюбива, як і завжди! — Алістра відразу повернула голову у бік знайомого голосу.

— Брате! — вигукнула вона. — Чому ти тут?

— Я подумав, що тобі може бути приємно дізнатись про замок саме від мене, адже… — Дорін нахилився до вуха сестри і далі перейшов на шепіт. — Я можу розказати навіть деякі королівські таємниці.

— З радістю випитаю у тебе усі. — розсміялась Алістра.

Доріну завжди вдавалось розвеселити її. Когось веселішого, аніж брат, Алістра не знала. Такий легкий у спілкуванні, завжди оточений людьми. Ну зовсім не схожий на Каелдіра, який, здавалось, навіть не має близького друга, але ж ні —  ось він, перед нею. Іноді Алістра думала, що ця «дружба» теж жарт Доріна, яким він себе тішить.

Дорін водив Алістру кімнатами замку, розповідаючи про їхнє значення та історію. Хоч часу у них було небагато, брат старався швидко сказати основне, на що варто в першу чергу звернути увагу. Алістра спершу переживала, вона старалась бути ввічливою з покоївками та персоналом замку, аби перше знайомство пройшло вдало. Брат запевнив її, що хвилюватись не варто і у Алістри усе чудово вийшло.

Вони йшли через величезну мармурову залу замку, на стінах якої красувались витончені гобелени, що зображували сцени з історії клану Вогняних Крил. М’яке світло, що пробивалося через вітражі, наповнювало простір теплом і золотистим сяйвом.

— Велика зала, можна сказати, серце замку. Тут проводяться урочисті прийоми, бенкети та важливі зустрічі.

Алістра захоплено розглянула простору кімнату, у якій уже стояли великі круглі столи з темного дерева, а до них приставлені вишукані крісла — завтра тут буде бенкет. Стеля була прикрашена розкішними зображеннями драконів, а величезні канделябри з кришталю створювали мерехтливі відблиски на стінах.

— А це — зала для прийомів та офіційних обідів, — продовжував Дорін, ведучи далі. — У ній зустрічаються із делегацією чи важливими гостями. Тут завжди панує особлива урочистість.

Після того, як вони пройшли залу для прийомів, Дорін привів Алістру до бібліотеки. Великі вікна, обрамлені важкими завісами, пропускали лише приглушене світло, яке ніжно освітлювало ряди старовинних книг на полицях. Кімната була наповнена ароматом шкіри і дерева.

— Це бібліотека, — сказав Дорін з гордістю. — Ти знайдеш тут багато книг і манускриптів, які можуть бути корисні для тебе. Як завжди казала мати, знання — це сила.

Алістра затрималася тут на кілька хвилин, уважно розглядаючи старовинні томи та рукописи.

Брат продовжував показувати інші кімнати: затишні менші бібліотеки, кімнати для зборів, і навіть невелику кімнату для ігор, де стояли старовинні шахи і настільні ігри. Кожна кімната була наповнена відчуттям розкоші і благородства, що створювало враження, ніби весь замок дихає історією і традицією.

На завершення екскурсії, Дорін показав їй частини замку, що призначені для приватного користування: сад, кухню і кімнати для відпочинку.

— Ось тут кімнати для гостей… на першому поверсі кухня. Ох цей аромат! Місце, де мені завжди хочеться бути. — Дорін махав руками, ніби підганяючи запах аромату до свого носа.