Розділ 7

Ліфт якось дивно здригнувся, а коли я розплющила очі, було темно. Спершу мені здалося, що я осліпла від напруження та нервів. Але через кілька секунд я зрозуміла, що це всього лише темрява. Всього лише.

Схоже, Боги все ж таки мене не чують.

— Що це таке? — запитав Ілля, нахилившись до панелі управління, освітлюючи ліхтариком свого телефону.

— Так, — роздався спокійний голос з динаміка. — Ліфт застряг. Наразі ми працюємо над відновленням. Просимо залишатися спокійними.

— А це надовго? — запитав Влад із невимушеним спокоєм, схрестивши руки на грудях. Здавалося, він міг би застрягти тут на кілька годин і не подати вигляду, що це його турбує.

— Приблизно п’ять хвилин, — відповіли з динаміка.

— Чудово, — пробурмотів Ілля, кидаючи короткий погляд на мене. — Злата, все нормально? Замкнених просторів хоч не боїшся?

— Все гаразд, — швидко відповіла я, хоч ноги вже злегка тремтіли від напруги.

— Ти вже це говорила, а потім знепритомніла.

Влад нетямуще подивився на Іллю.

— Це ви про що?

Бути у замкнутому просторі з двома чоловіками, один з яких був той, з ким я цілувалася, інший же — мій вигаданий хлопець, здавалося гірше за будь-який кошмар. Чесно кажучи, у цей момент я не відмовилася б, якби ліфт просто провалився під землю.

— Та так. Познайомимося ближче? — Ілля повернувся до Влада, освітлюючи його обличчя ліхтариком так, що той зморщився від яскравого світла. — Владиславе, скажіть, а у вас є дівчина?

Я ледь не захлинулася повітрям, здається, його стало ще менше. Влад здивовано підняв брови,  а потім кинув на мене короткий погляд.

— Ні, немає, — відповів він після паузи, явно намагаючись збагнути, до чого це веде. — А що?

— Та просто, знайомлюся зі своїми тимчасовими співробітниками, — впевнено заявив Ілля, не прибираючи ліхтарика. У його тоні звучала така розслаблена впевненість, що я мимоволі почала нервувати. — А ви знайомі з Еле...

Я різко перебила, почавши кашляти. Ну, добре, може, це виглядало занадто драматично, але треба ж було якось зупинити його. Влад нахилився вперед, виглядаючи стурбованим.

— Златославо, все добре? Може води? — його голос звучав так, ніби він ось-ось викличе лікаря.

— Ні-ні, я просто... пил, — пробурмотіла я. — Тут так... пильно.

— У ліфті? — перепитав Ілля.

— Ну так, може, фільтри забиті, — відповіла я, напружено дивлячись на панель управління, наче моїм пильним поглядом ліфт почне працювати швидше.

Владислав обережно провів рукою по моєму плечу, ніби заспокоюючи, і це змусило мене напружитися ще більше. Чи не надто це... неформально? Чи це просто моя уява, підсилена замкнутим простором?

— Ви зустрічаєтесь? — несподівано запитав Ілля, його голос різко порушив тишу.

— Ні, — одночасно відповіли ми з Владом. 

Ілля хмикнув, напівусміхаючись.

— Зрозумів, — сказав Ілля, його усмішка ставала все більш загадковою. — Злато, батько згадував, що ти дружиш з Елеонорою Висоцькою?

— Та-а-а-к... — протягнула я, намагаючись зберегти спокій, хоча серце вже почало битися швидше. Трясця. Він здогадався?

— Можеш дати мені її номер?

Це також не дуже добре.

— А вам навіщо?

Ілля витягнув пальцем у напрямку до мого обличчя, наче все було очевидно:

— Я тепер твій бос, хіба ти не повинна мене слухатися?

Я подивилася на нього, намагаючись сконцентруватися і не дати волю своїм емоціям:

— Технічно моїм головним босом залишається Броніслав Данилович, а моїм керівником, — я показую пальцем на чоловіка поряд, при цьому зберігаючи прямий контакт з Іллею, — Владислав Григорович. До того ж мої обов’язки не розповсюджується на особисту інформацію.

Схилила голову, відчуваючи роздратування. Ілля засміявся — тихо, майже знущально. Його сміх викликав у мене легкий озноб.

В цей момент ліфт здригнувся, і через кілька секунд світло раптово залило кабіну ліфта, змушуючи примружитися. Двері повільно відкрилися, і свіже повітря негайно увірвалося всередину, мовби рятуючи мене від напруги, що наростала з кожною секундою.

— Нарешті, — тихо видихнув Влад, виходячи з ліфту й одразу озираючись на мене. — Зайдеш сьогодні? Треба обговорити робочі питання.

— Добре, — я кивнула, і двері ліфта зачинилися.

Ілля відкинувся назад, спершись на стінку ліфта, але його погляд залишався прикутим до мене.

— То коли ми залишилися вдвох, — почав він, граючись телефоном у руці, — даси мені номер Елі? Чи я тобі сподобався, і тепер ти не хочеш, щоб твоя подруга була щасливою зі мною?

Я обурено вирячилася на нього. Ха. Що за чортівня? Він це серйозно? 

— Вам не здається, що це вже занадто? — врешті-решт сказала я, з усією серйозністю дивлячись йому прямо в очі. — Що це за маніпуляції? Можливо, Еля навіть не хоче, що ви її шукаєте, — я схрестила руки на грудях, відчуваючи, як напруга перетворюється на гнів, — з якого це дива я маю вам допомагати?

Він удав, ніби задумався, а потім зробив крок вперед нависаючи наді мною.

— Ти така запальна, Злато, — промовив він низьким голосом. — Але я не маніпулюю, лише намагаюся бути чесним. Мені подобається, коли речі називають своїми іменами. Еля мені сподобалася, тому я хочу познайомитися з нею ближче.

Його слова змусили мене стиснути губи.

— А я ціную межі, — різко відповіла я, не бажаючи піддаватися його іграм. — І ваше бажання “бути чесним” не означає, що я повинна вам догоджати.

Ліфт прибув на наш поверх, і я, не чекаючи, пройшла вперед до приймальні, намагаючись ігнорувати відчуття, що він все ще позаду. Швидкими кроками дійшла до свого робочого місця, відчуваючи, як напруга, що наростала в ліфті, тепер розлилася по всьому тілу.

— Щодо номера, подумай. 

— Я зараз приготую каву. Ви поки можете пройти в кабінет, — пробурмотіла я, навіть не дивлячись на нього, і показала рукою на двері.

— Дякую за турботу, але я сам, — з легкістю відповів Ілля, проходячи повз мене до кавоварки. Його рухи були невимушеними, але в них відчувалася впевненість. — Можеш поки що зачитати розпорядок дня. Тобі потрібно буде врахувати, що я буду працювати до другої.