І частина.

Стефанія Майер, попаданка.

– Ааауууу. Ай, ай... - завила я коли постарась встать. Біль в спині був нестерпним. Ану , проспати цілу ніч на твердій, холодній землі,  щей з камінням.

Піднятись отрималось тільки після третьої спроби. Схопилась за дерево, оглянулась навколо. З самого початку, відкривши очі я не помітила всієї цієї краси, що оточувала мене. На небі світило яскраве сонце, а хмаринки були більше схожі на рожеву солодку вату. Дерева були високими і яскравозеленими. Всюду літали маленькі метелики, і істоти , більше схожі на фей.

Довго на це дивитись не змогла, бо в очах заяскріло. Трішки шатаючись я пішла в перед.

Минаючи різні дерева, я оглядала все. Через деякий час, ступивши босими ногами на бруківку я ледь не заплакала від радості. Нарешті я знайшла місто. Зірвавшись з місця, прямо по кам'яний доріжці я побігла прямо. Падаючи і розбиваючи свої колінця, розриваючи шкіру на ступнях я добігла до великої огорожі. Спочатку подумала, що це невеличке поселення і вирішила спитати дорогу до міста. 

Широкі залізні ворота були в'їздом в це поселення. Бо саме через них дідусь , на коні заїхав до середини. А біля цих воріт стояло три чоловіка, чи хлопця і про щось говорили. Попутно оглянувши себе я зморщила носика. Маленькі ступні були в кров'яних розводах. На колінах добре здерта шкіра і та сама ситуація , щой з ступнями. Біленька сукня була трішки брудна на спині і спереду декілька дирочок, а так все нормально.  Волосся так і було зібране в довгий хвостик. Думаю можна йти.

Не встигла зробити навіть першого кроку , як ноги безжалісно почали пекти. Скривила губи і пішла...

                                                        *****************

Його Високість принц Фаєр лон Франце.

Сьогодні в академії вихідний. Ми , як завжди з пацанами вирішили зганяти і відпочити в місто. Я думав цей день буде чудовим, а ні. З ранку батько викликав до замку.

Вчився, почистив зуби одягнув академічну форму, бо іншу , якщо ми не закінчили четвертий курс, за територією академії носити не можна. Такий устав.

Відкрив рамку переносу прямо в Коронаційний зал. Там вже на троні поважно сидів імператор вогняних драконів , мій батя - Любартеньє лон Франце. Поруч розвалилась моя "мати" , яка далі свого довгого носа нікого і ніщо не бачить. Хоч вона і є новою коханкою, котрих імператор змінює наче рукавички, я її поважаю. Вона старається витримати запальний характер батька, Тай мене не чіпає. Поки що. Ну і цього досить. – Доброго ранку, сину. Як пройшов навчальний тиждень твій? - пролунав голос імператора.

– Тиж мене не тільки для того, щоб поцікавитись моїм навчанням покликав, що хотів? - нахабно виражають я. Мені не соромно.

– Господи, Араїс, дай мені сили... І як ти себе ведеш...? - протираючи переносицю запитує він.

– Бать, давай швидше, в мене єдиний вихідний, а ти марнуєш час. - невитримую.

– Невихований. Я в тебе...

– А звітки ж йому взятись , цьому вихованню? Чи ти цим займався? І от тільки давайте не будемо починати грати одну й ту саму пісню, тисячний раз, Вале Величності! Просто скажіть чого виживали і я піду витрачати свій вільний час на інші, більш цікаві речі. - пририваю його.

– Вчора..- я навіть почув як у батька почали скрипіти зуби. - ..на східному кордоні було зустрінемо вітерійця, і не одного, як виявилось. Їх було п'ятеро. Інші королі теж помітили цей народ на кордонах своїх держав, ми організували з'їзд на тиждні Божеського вшанування. А точніше на четвертий день семинця.

– А від мене що треба? - поскорвше б звалити. Хоча вітерійця це серйозний народ, вони б так просто не ходили по кордонах. 

– На зібрання приїду почесні королі зі своїми наслідниками, серед них буде принцеса Виварія.

– Не самій починати цю тему заново! Я ненавиджу її. І хай це звучить , як слова малої дитини, мені всеодно... Так стоп. Тільки заради цього ти мене і покликав?

– Ні. Годинну тому було помічено високий всплеск магії в Зайзарських лісах, на кордоні з ельфами. Послати туда воєводців не можу, а ти як майбутній імператор сам можеш зробити.

– Ти знущаєшся? Я повинен витрати свій ЄДИНИЙ вихідний на пошук виновадця і дослідження тієї території? Це займе не менше дня. Хай єльфи дивляться за своїми лісами, чому я це маю робити? 

– Хоч ліса і на кордоні, вони належать нам. Тому це проблеми нашої імперії. Такщо піднявся і полетів. Через п'ять годин чекаю результат. Візьми з собою тих пройдох. Друзів.

– Це, надіюсь, все?

– Так, можеш летіти. - і махнув рукою наче відганяє муху.

– Ггррр - найсправжнісіньео заричав.

Через хвилину в небо взмив велечезний золотий дракон. 

" Підбирайте свої шкури і я чекаю вас біля Зайзарських лісів. Є діло." - ментально передав хлопцям.

" Що за діло? Мій дракон вже давно хотів розім'яти крила... " - першим відповів Кай - ізумрудний дракон.

" Так наші справи відміняються? Що, імператор Любарт знову відправляє тебе кудись? Він що сам не може розібратись в справах своєї, поки що, імперії?" - почав Айсер - сніжний дракон.

" Видимо неможна, раз Фая посилає" - відповів Скай.

Я не хотів розмовляти з ними, бо почнуть знову задавати тупі питання, тому відімкнувся і не слухав їхню розмову далі.

Через деякий час я приземлився за огорожею столиці, біля ельфійських лісів. Вже який раз бачу їх, і вже вкотре хочеця спалити всю цю красу.

Через хвилин так двадцять приземлились два дракони : один ізумрудний, а інший білий наче сніг. Не важко догадатись хто імено.

Я відкрив доступ до думок і хлопці без слів прочитали мої думки. Кивнувши вони взмили вгору і за секунду пропали.

Через годину..

– Що? - злим тоном запитую. Пройшло більше годинни, а я нічого не знайшов. Ні розривів статур чи міжсвітових матерій, чи можливо ініційовану істоту, тупо нічого. Навіть магію використав. Ніфіга!

– Слухай, Фай, можливо була помилка. Я теж нічого не знайшов. Навіть порушень в просторі немає.