Несподіване зізнання та вечірній шок
Наступного вечора, після чергового насиченого дня, у вежі мага знову запанувала тиша. Сутінки м'яко огортали Ерендор, а за вікнами тишкою шелестіло листя Срібного лісу.
Як і минулого разу, Ху Тао завітала до кімнати Міри перед сном. Вони знову вмостилися разом під теплим пледом, стиха обговорюючи події дня, майбутні тренування Аліни та плани на завтра. На душі було затишно й спокійно.
— Міро, дякую тобі за все, — тихо мовила Ху Тао, посміхаючись і повертаючись до подруги. — Поруч із тобою я завжди почуваюся так захищено...
Міра не відповіла одразу. Вона лише уважно й дуже ніжно подивилася в очі Ху Тао. У її погляді більше не було звичайної сором'язливості — там горіло щось набагато глибше й тепліше.
— Ху Тао... ти навіть не уявляєш, наскільки ти стала для мене дорогою, — тихо прошепотіла Міра.
Перш ніж Ху Тао встигла щось відповісти, Міра повільно нахилилася й м'яко торкнулася своїми губами губ Ху Тао.
Це був коротке, але неймовірно ніжне та щире поцілунок.
Коли Міра повільно відсторонилася, Ху Тао застигла на місці. Вона здивовано кліпала очима, її щоки миттєво спалахнули яскравим рум'янцем, а серце в грудях забилося так часто, ніби вона щойно викресала свій найпотужніший магічний вогонь.
Ху Тао перебувала в абсолютному шоці. Вона просто відкривала й закривала рот, не в змозі вимовити бодай слово от несподіванки.
— Пробач... якщо це було занадто раптово, — зніяковіла Міра, опустивши очі й трохи почервонівши. — Але я просто більше не могла приховувати свої почуття.
Ху Тао приклала пальці до своїх губ, відчуваючи, як усередині все перевертається. Вона подивилася на сором'язливу Міру, і її шок повільно почав поступатися місцем чомусь новому й дуже теплому...