Попаданка Ху Тао: Чужі землі. Частина 2 (Розділ 8).

                                                              Вечірня розмова та дівочі таємниці

Після насиченого дня тренувань та магічних випробувань на вечірній Ерендор опустилася тиха, зоряна ніч. Усі розійшлися по своїх кімнатах, але Ху Тао довго не могла заснути. Думки про два світи, нові обов'язки та майбутнє не давали їй спокою.

Помітивши, що в сусідній кімнаті все ще горить м'яке світло магічного каганця, Ху Тао тихо постукала у двері Міри.

— Міро, ти ще не спиш? — прошепотіла вона, відчиняючи двері. — Можна зайти? Побалакаємо трохи перед сном?

— Звісно, заходь! — з теплою посмішкою відповіла Міра, розчісуючи довге волосся біля дзеркала. — Я якраз згадувала нашу сьогоднішню прогулянку.

Ху Тао присіла на край м'якого ліжка, укрившись теплим пледом. Міра вмостилася поруч, і між дівчатами запанувала затишна, довірлива атмосфера.

— Знаєш, Міро... — тихо почала Ху Тао, дивлячись у вікно на сяючі зорі. — Я дуже хвилювалася, коли Аліна потрапила сюди. Боялася, що вона не зможе призвичаїтися, що їй буде важко, як і мені спочатку. Але коли я бачу, як ви з Еліною підтримуєте її, мені стає так тепло на душі.

— Ви з Аліною неймовірні, — м'яко мовила Міра, торкнувшись руки подруги. — Ви прийшли з іншого світу, де немає магії, але у ваших серцях стільки хоробрості та доброти. Для нас із Еліною ви стали не просто супутницями, а рідними сестрами.

— Дякую тобі, — щиро посміхнулася Ху Тао. — Я щаслива, що доля привела мене саме до вас. Тут, в Ерендорі, я знайшла свій справжній дім і справжніх друзів.

Дівчата ще довго гомоніли про все на світі: про дивовижні речі з Києва, про магічні таємниці Ерендору та про свої маленькі мрії. Згодом втома взяла своє, і, побажавши одна одній добраніч, вони спокійно заснули під тихий шелест срібного лісу за вікном