Попаданка Ху Тао: Чужі землі. Частина 2 (Розділ 6).

Мрії про нове життя та доросла реальність

Опинившись назад у безпечному Ерендорі, дівчата ще довго не могли вгамуватися від емоцій. Срібні підвіски-каштани на шиях Міри та Еліни приємно відблискували під місцевим зоряним небом.

— Ху Тао... — тихо мовила Міра, замріяно дивлячись на сяючий портал, який щойно зник. — Твій світ дивовижний. Там так спокійно, немає постійної загрози від тіней, а вечірнє місто схоже на казку.

— Ми б дуже хотіли лишитися там жити назавжди! — із захопленням вигукнула Еліна, її очі палали щирим дитячим захватом. — Уявляєш? Жити в Києві, ходити тими гарними вулицями щодня!

Ху Тао м'яко усміхнулася та з теплотою подивилася на своїх подруг, а потім хитала головою:

— Я розумію ваше захоплення, дівчата. Але жити в нашому світі — це не лише прогулянки вечірнім містом і морозиво. Там усе влаштовано зовсім по-іншому.

— Як це? — здивовано запитала Міра.

— У нашому світі потрібно постійно працювати, — терпляче пояснила Ху Тао. — Щоб мати житло, купувати їжу, одяг і навіть просто їздити на тому красивому тролейбусі, потрібні гроші. А щоб їх мати — люди ходять на роботу щодня з ранку до вечора, навчаються в університетах і мають купу побутових обов'язків. Магія там не допоможе оплатити рахунки.

— Тобто... там теж є свої труднощі та випробування, тільки інші? — задумливо прошепотіла Еліна.

— Саме так, — підхопила Аліна з посмішкою. — Наш світ чудовий, але й у ньому треба здобувати свій хліб працею. Життя всюди вимагає зусиль — і в Києві, і в Ерендорі.

Міра та Еліна перезирнулися. Їхнє захоплення не зникло, але в очах з'явилася повага до того, через що проходять люди в сучасному світі.

— Дякуємо, що розповіла правду, — усміхнулася Міра. — Значить, ми будемо цінувати наш Ерендор і приходити до вас у гості, коли вивчимося та станемо сильнішими!