Розділ 2

Перші кроки та дивний світ

Лісова стежка, залита м'яким золотавим світлом, вела крізь густі крони велетенських дерев, яких Ху Тао ніколи не бачила в рідному Києві. Повітря тут було незвично чистим, наповненим солодким ароматом невідомих квітів та легкою прохолодою.

Ху Тао йшла посередині, відчуваючи дружню підтримку дівчат. Спочатку серце калатало від страху, але спокійні посмішки супутниць поступово заспокоювали її.

— Мене звати Еліна, — перервала тишу дівчина ліворуч, поправляючи пасмо темного волосся. — А це моя подруга, Міра. Ми з сусіднього селища, збирали тут цілющі трави. А як твоє ім'я?

— Ху Тао... — трохи невпевнено відповіла вона, оглядаючи своє дивне вбрання, яке так відрізнялося від їхніх простих тканинних суконь. — Я з Києва... Це таке велике місто. Але я зовсім не розумію, як тут опинилася. Ще вчора ввечері я лягала спати у своїй кімнаті, а прокинулася на траві.

Міра та Еліна перезирнулися. В їхніх очах спалахнув не переляк, а скоріше щирий подив та співчуття.

— Київ?.. — повільно повторила Міра, ніби пробуючи це слово на смак. — Я ніколи не чула про таке місто. Навіть у купецьких картах такого немає.

— Це тому, що вона — мандрівниця з іншого світу! — бадьоро вигукнула Еліна, трохи міцніше стиснувши долоню Ху Тао. — Дідусь колись розповідав нам старі легенди. Інколи межа між світами стоншується, і люди потрапляють до нас через сни або магічні аномалії.

— З іншого світу?.. — Ху Тао зупинилася, кліпаючи очима. Вона чула подібне лише в казках та аніме, але зараз це відбувалося з нею насправді. — То де ж я зараз?

— Ти в землі Ерендор, — м'яко пояснила Міра, вказуючи рукою вперед. — Попереду, за цим пагорбом, наше селище. Там є затишний заїжджий двір моєї родини. Тобі треба відпочити, поїсти гарячої їжі та перевдягнутися.

Сонце піднімалося все вище, і за деревами справді з'явилися перші дерев'яні дахи будинків з димарями, з яких піднімався легкий сизий димок. Звідти доносилися звуки сільського життя: гавкіт собак, стукіт молота в кузні та веселий дитячий сміх.

Шлунок Ху Тао зрадницьки бурчав, нагадуючи, що вона не їла з самого вечора.

— Здається, твій шлунок повністю згоден із Мірою! — засміялася Еліна. — Ходімо швидше, бабуся якраз випікає свіжий хліб!

Ху Тао мимоволі посміхнулася. Попри те, що вона опинилася за тисячі снів від рідного дому, поруч були люди, готові простягнути руку допомоги. І це давало надію.