Розділ 31. Справа, якої не мало бути

Наступного ранку Академія Семи Веж уже не була тією самою.

Міра зрозуміла це ще до того, як встигла вийти зі своєї кімнати.

Коридор був заповнений студентами.

Хтось сперечався біля вікна.

Хтось намагався пояснити молодшим студентам, чому Сьома Вежа світилася всю ніч.

А двоє першокурсників біля сходів дуже серйозно обговорювали, чи правда, що ректор особисто бився з «тисячоголовим чудовиськом із Межі».

— Не чудовиськом, — втрутилася Міра, проходячи повз.

Двоє хлопців одночасно повернулися.

— Ви там були?

— Була.

— А воно справді мало тисячу голів?

— Ні.

— А скільки?

Міра задумалася.

— Жодної.

Хлопці розчаровано переглянулися.

— Тоді це нецікаво.

— Повірте, було цікаво.

Вона пішла далі, залишивши їх сперечатися.

На повороті її зустріла Ліора.

— Ти вже чула?

— Що саме?

— Сьома Вежа відкрилася для студентів.

Міра зупинилася.

— Що?

— Не повністю. Каель наказав зняти частину заборон. Тепер там працюватимуть дослідники.

— Він серйозно?

— Каже, що після того, як ми ледь не знищили половину старих правил академії, краще хоча б зробити з цього щось корисне.

Міра усміхнулася.

— Це звучить як Каель.

— А ще він наказав перенести частину архівів у ваш офіс.

— У наш офіс?

— Так.

— Навіщо?

Ліора загадково посміхнулася.

— Побачиш.

Міра відчинила двері старого архівного приміщення.

— О…

Тео стояв посеред кімнати, оточений коробками.

— Доброго ранку, партнерко.

— Що тут сталося?

— Нас офіційно визнали.

— Хто?

— Академія.

Міра повільно оглянула кімнату.

На стіні висіла нова табличка:

АГЕНТСТВО «ВЕЙЛ & АРДЕН»

Під нею:

ПРИВАТНІ РОЗСЛІДУВАННЯ
АРТЕФАКТИ • МАГІЯ • ЗАГАДКИ

А ще нижче, явно додане Тео:

ПЕРЕД ЗВЕРНЕННЯМ ДО РЕКТОРА СПРОБУЙТЕ НАС.

Міра закрила очі.

— Тео.

— Що?

— Прибери останній рядок.

— Чому?

— Бо через десять хвилин тут буде сам ректор.

— Ставлю одну золоту монету, що через п'ять.

— Три.

— Домовились.

Двері відчинилися.

Каель стояв на порозі.

Тео простягнув руку.

— Три монети.

Каель подивився на нього.

— Я навіть не хочу знати, про що ви сперечалися.

— Про те, скільки часу вам знадобиться, щоб помітити напис.

Каель перевів погляд на табличку.

Потім на Тео.

— Зніми.

— Зараз.

— Арден.

— Уже знімаю.

Тео потягнувся до таблички.

— А можна залишити хоча б «Перед зверненням до ректора»?

— Ні.

— Жорстокий світ.

Каель подивився на Міру.

— У мене для вас справа.

Тео застиг.

— Офіційна?

— Так.

Міра відчула, як усередині прокидається знайоме відчуття.

Не страх.

Не тривога.

Цікавість.

— Що сталося?

Каель поклав на стіл невелику коробку.

— Вона з'явилася сьогодні вранці в моєму кабінеті.

Міра підійшла.

— Хто її приніс?

— Ніхто не бачив.

— Захист спрацював?

— Ні.

Тео нахилився над коробкою.

— Це вже мені не подобається.

Міра відкрила кришку.

Всередині лежав маленький срібний ключ.

Під ним — аркуш.

Вона взяла його.

На папері було написано:

«ЗНАЙДІТЬ МІСЦЕ, ЯКОГО НЕМАЄ НА ЖОДНІЙ КАРТІ.»

Міра прочитала ще раз.

— Це все?

— Ні.

Каель вказав на нижній край.

Там стояв символ.

Сім ліній.

Але цього разу восьма була золотою.

Міра завмерла.

— Це символ Межі.

— Схожий, — поправив Каель.

— Ні. Це він.

Хроніка Межі, що лежала в іншому кінці кімнати, раптом сама відкрилася.

Сторінки перегорнулися.

На чистому аркуші з'явилося:

«НЕ ЙДІТЬ ТУДИ.»

Тео подивився на напис.

— Вона дуже погано вміє забороняти щось людям.

Ліора засміялася.

Міра не сміялася.

Вона знала Хроніку вже достатньо добре.

Якщо вона казала «не йдіть»…

це майже завжди означало, що там уже хтось чекає.

— Де це місце? — запитала Міра.

Каель похитав головою.

— Не знаю.

— Ти ректор.

— Саме тому я й кажу, що не знаю.

— Тоді треба шукати.

— Я вже шукав.

— І?

— Нічого.

Міра взяла ключ.

— Тоді ми шукаємо не місце.

Каель подивився на неї.

— А що?

— Слід.

Вона поклала ключ під лупу пам'яті.

Спочатку нічого.

Потім на металі проступило слабке світіння.

Міра побачила коридор.

Старий.

Незнайомий.

Хтось ішов ним із ключем у руці.

На стіні була дата.

17 років тому.

Міра різко відсунула лупу.

— Каелю.

— Я бачив.

— Це академія?

— Ні.

— Звідки ти знаєш?

— Бо цього коридору в академії не існує.

Тео підняв палець.

— Тоді маємо першу частину назви справи.

— Яку?

— «Справа коридору, якого не існує».

Міра усміхнулася.

— Непогано.

Каель зітхнув.

— Я вже шкодую, що дав вам цю справу.

— Пізно, — сказала Міра.

Вони вирушили до старих архівів.

Там тепер працювала Селена.

Після всього, що сталося, її минуле більше не було таємницею, але вона все одно залишалася загадковою.

Міра поклала ключ на стіл.

— Ви знаєте цей символ?

Селена подивилася на нього.

Її обличчя одразу стало серйозним.

— Де ви його взяли?

— З'явився в кабінеті Каеля.

— Тоді вам не слід було його приносити сюди.

Тео насупився.

— Чому?

— Бо цей символ належить не Межі.

Міра відчула холод.

— А кому?

Селена відповіла тихо:

— Тим, хто був до неї.

Запала тиша.

Каель зробив крок уперед.

— Селено, поясни.