Розділ 30. Детективка, яка змінила академію

Чорна тріщина на стіні продовжувала розростатися.

Вона вже не нагадувала звичайну тріщину. Здавалося, ніби хтось із іншого боку повільно проводить пальцями по самому простору, шукаючи місце, де його можна розірвати.

Міра стояла перед нею, не відступаючи.

— Якщо це той, хто стоїть за Саймоном, — тихо сказала вона, — то чому він досі не перейшов?

Селена відповіла не одразу.

— Тому що не може.

— Через Межу?

— Через тебе.

Міра здивовано подивилася на неї.

— На жаль, це не комплімент.

— Я й не намагалася зробити його таким.

Тео підійшов ближче.

— Тобто поки Міра тут, ця штука не може пройти?

— Не зовсім. Міра не блокує його. Вона змінює правила переходу.

Каель задумливо дивився на тріщину.

— Саме тому Саймон так наполягав, щоб вона стала провідником.

— А тепер йому потрібна я, — сказала Міра.

— Ні, — заперечив Каель. — Тепер йому потрібна твоя згода.

Міра повернулася до нього.

— У цьому й полягає різниця.

— Яка?

— Раніше він думав, що може змусити мене відкрити двері.

Вона подивилася на чорну тріщину.

— А тепер знає, що двері без мене не відкриються.

Хроніка Межі лежала на столі.

Міра перегортала сторінки одну за одною.

Жодного напису.

Жодного попередження.

Жодної загадки.

— Вона мовчить, — сказала Ліора.

— Мені це не подобається.

Тео кивнув.

— Мені теж.

— Чому?

— Бо коли ця книга мовчить, зазвичай хтось інший збирається говорити.

Наче у відповідь на його слова сторінка сама перегорнулася.

На ній з'явилося:

«ЧЕТВЕРТИЙ ШЛЯХ НЕ БУДУЄТЬСЯ З МАГІЇ.»

Міра прочитала вголос:

— «Він будується з вибору».

Каель підійшов ближче.

— Це відповідає тому, що говорила Еліана.

— Але як перетворити вибір на міст?

— Можливо, ми весь час неправильно ставили питання.

Міра подивилася на нього.

— Яке питання треба поставити?

Каель відповів:

— Не «як перейти між світами?».

— А?

— «Навіщо переходити?»

Тео задумався.

— І що ми маємо відповісти?

Міра подивилася на всіх.

— Щоб не розділяти тих, хто вже зустрівся.

Ніхто не сказав ні слова.

Потім Хроніка засвітилася.

На сторінці з'явилося:

«ПРАВИЛЬНО.»

Тео підняв брови.

— Вона щойно похвалила тебе.

— Схоже на це.

— Я записую цей момент.

— Не смій.

Вони повернулися до Сьомої Вежі.

Тепер Міра бачила її зовсім інакше.

Колись це була просто заборонена вежа.

Потім — замок.

Потім — артефакт.

А тепер вона розуміла: Сьома Вежа була не замком.

Вона була пам'яттю.

У її камені зберігалися всі спроби людей відкрити Межу.

Усі помилки.

Усі втрати.

Усі рішення.

Міра поклала руку на стіну.

І в ту ж мить почула голос Еліани.

— Не повторюй нас.

Міра заплющила очі.

— Я не буду.

— Навіть якщо шлях здаватиметься правильним?

— Особливо тоді.

Перед нею з'явилося видіння.

Еліана стояла посеред тієї самої зали сімнадцять років тому.

Поруч — молодий Каель.

Вірен.

Саймон.

Селена.

Еліана тримала Хроніку.

— Ми думали, що маємо обрати між світами, — сказала вона. — Але це була наша найбільша помилка.

Молодий Саймон заперечив:

— Якщо не відкрити Межу повністю, ми ніколи не дізнаємося, що там.

— Нам не потрібно знати все, Саймоне.

— Ти боїшся.

— Так.

Молодий Каель подивився на неї.

— Страх не означає, що ти помиляєшся.

Еліана усміхнулася.

— Саме цього ви всі ще не розумієте.

Видіння зникло.

Міра відкрила очі.

Каель стояв поруч.

— Ти бачив?

— Так.

— Вона була права.

— У чому?

Міра подивилася на нього.

— Ми весь час думали, що сміливість — це перестати боятися.

Каель мовчав.

— А насправді сміливість — це боятися і все одно не дозволити страху вирішити за тебе.

Каель ледь усміхнувся.

— Тепер я розумію, чому Хроніка обрала тебе.

Міра глянула на нього.

— Це був комплімент?

— Не звикай.

— Ось. А я вже подумала, що ти змінився.

— Я просто намагаюся залишатися собою.

Тео, який стояв неподалік, пробурмотів:

— І це, на жаль, дуже помітно.

На центральному майданчику Сьомої Вежі вони розклали всі артефакти.

Чотири ключі.

Хроніку.

Медальйон Еліани.

Кристал Тео.

Срібний фрагмент Межі.

Міра стала в центрі.

— Якщо щось піде не так, — сказав Каель, — ми припиняємо.

— Згодна.

— Одразу.

— Згодна.

— Без суперечок.

Міра усміхнулася.

— Ти зараз домовляєшся зі мною чи з власною тривогою?

Каель нічого не відповів.

Тео тихо сказав:

— Вона перемогла.

— Арден.

— Я мовчу.

Міра заплющила очі.

Її магія почала рухатися.

Не як полум'я.

Не як вітер.

Не як вода.

Вона була схожа на нитки світла, які проходили крізь предмети, торкалися старих заклять і змінювали їхню структуру.

Ключі піднялися над землею.

Медальйон засвітився.

Хроніка відкрилася.

Сьома Вежа здригнулася.

А потім…

нічого не сталося.

Тео моргнув.

— Це все?

Міра відкрила очі.

— Схоже.

— Ми врятували два світи силою розчарування.

Ліора пирхнула.

Але Каель дивився на підлогу.

— Ні.

— Що?

Він показав униз.

Між кам'яними плитами з'явилася тонка золота лінія.

Потім друга.

Третя.

Вони перепліталися, утворюючи величезний символ.

Не двері.

Не арку.

Міст.

Міра усміхнулася.

— Вийшло.

Чорна тріщина на стіні миттєво розширилася.

Саймон з'явився по той бік.

Його обличчя було виснаженим.

— Ні.

Міра подивилася на нього.