Розділ 28. Тео не відступить

— Ми знайдемо інший шлях.

Слова Міри ще кілька секунд відлунювали підземною залою.

Потім настала тиша.

Саймон не відповідав.

Міра дивилася вгору, туди, де темрява приховувала його присутність.

— Це все? — запитала вона. — Ти більше нічого не скажеш?

Тиша.

Тео тихо прошепотів:

— Мені здається, він образився.

— Я теж так думаю, — відповіла Ліора.

— Чудово. Значить, хоч щось сьогодні пішло правильно.

Міра ледь усміхнулася.

Але Каель залишався серйозним.

— Він не піде просто так.

— Знаю.

— Тоді нам потрібно рухатися.

Вірен підійшов до кам'яного кола.

— Є проблема.

— Яка? — запитала Міра.

— Четвертий шлях може не існувати.

Тео одразу повернувся до нього.

— Ви зараз серйозно?

— Так.

— Ми щойно сказали, що знайдемо інший шлях.

— Я чув.

— Тоді навіщо ви це говорите?

Вірен подивився на нього.

— Бо я не хочу давати вам помилкову надію.

Тео схрестив руки.

— А я не хочу, щоб ви здавалися до того, як ми хоча б спробували.

Вірен усміхнувся.

— Ти дуже схожий на неї.

— На кого?

— На Еліану.

Тео трохи розгубився.

— Це добре чи погано?

— Це небезпечно.

— Тоді чудово.

Міра ще раз подивилася на три варіанти.

ПОВЕРНУТИСЯ.

ВІДКРИТИ.

ЗНИЩИТИ.

— Тут щось не так, — сказала вона.

Каель підійшов ближче.

— Що саме?

— Це не вибір.

— Чому?

— Бо всі три варіанти змушують мене зробити одне й те саме.

Вірен задумався.

— Відкрити Межу, закрити її або знищити.

— Так.

— І що в цьому неправильного?

Міра подивилася на нього.

— Те, що всі три варіанти стосуються дверей.

Тео нахилився над написом.

— А ти думаєш, що треба вирішити не питання дверей?

— Саме так.

Ліора повільно сказала:

— А питання чого?

Міра подивилася на карту.

На місто.

На Сьому Вежу.

На Сховище Нуль.

На Межу.

— Хто сказав, що ми взагалі повинні використовувати двері?

Тео повільно усміхнувся.

— Ось тепер мені подобається твій хід думок.

Каель подивився на неї.

— Ти хочеш обійти Межу.

— Так.

— Це неможливо.

Міра підняла брову.

— Ти вже говорив, що неможливо потрапити в інший світ.

Каель мовчав.

— І все ж я тут.

Тео засміявся.

— Це був сильний аргумент.

Каель зітхнув.

— Добре. Тоді шукаємо спосіб.

Вони повернулися до міста.

Дівчина зі срібними очима чекала біля входу у вежу.

— Ви знайшли відповідь?

Міра похитала головою.

— Ні.

— Тоді чому повернулися?

— Бо знайшли питання.

Дівчина задумалася.

— Яке?

Міра відповіла:

— Чому всі думають, що існують тільки двері?

Дівчина вперше за весь час усміхнулася по-справжньому.

— Тепер я розумію, чому Еліана чекала саме на тебе.

— Ти знала її?

— Знала.

— Тоді розкажи мені про неї.

Дівчина подивилася на місто.

— Еліана була першою, хто зрозумів, що цей світ не є окремим.

— А що він тоді?

— Шар.

Міра насупилася.

— Шар чого?

— Реальності.

Вірен тихо сказав:

— Між світами існують проміжні простори.

— Як цей?

— Так.

— І вони можуть бути шляхами?

Дівчина кивнула.

— Не через двері.

Міра відчула, як усередині щось клацнуло.

— Через Межу.

— Ні.

Дівчина подивилася на неї.

— Через слід.

Вони повернулися до вежі.

На підлозі знову з'явився той самий золотий слід, який залишила Міра.

Вона присіла.

— Магія завжди залишає слід.

Каель кивнув.

— Навіть коли її намагаються приховати.

— Саме так.

Міра дістала лупу пам’яті.

Цього разу вона не шукала минуле.

Вона шукала напрямок.

Золотий слід розгалужувався.

Один шлях ішов до Межі.

Другий — до міста.

Третій…

Міра завмерла.

— Що там?

— Нічого.

Тео нахилився.

— Як це «нічого»?

— Саме це мене й цікавить.

Вона провела лупою над порожнім простором.

З'явилася тонка срібна лінія.

— Тут був шлях.

Вірен зблід.

— Ні.

— Ви знову це говорите.

— Бо цей шлях закрили.

— Хто?

Вірен подивився на Каеля.

— Еліана.

Каель підійшов ближче.

— Де він веде?

Вірен відповів:

— У простір між світами.

Міра піднялася.

— Ось наш четвертий шлях.

Вони знайшли місце, де колись існував прохід.

Там не було дверей.

Не було арки.

Лише порожній кам'яний майданчик.

— Як його відкрити? — запитала Ліора.

Вірен похитав головою.

— Не знаю.

Тео подивився на нього.

— Ви досліджували Межу сімнадцять років і не знаєте?

— Я досліджував те, що залишилося після експерименту.

— А це?

— Це Еліанин шлях.

Міра підійшла до центру.

— Вона залишила його для мене.

Каель одразу сказав:

— Не поспішай.

— Я не поспішаю.

Вона опустилася навколішки.

— Я шукаю слід.

Тео став поруч.

— Я теж.

Міра подивилася на нього.

— Ти що робиш?

— Допомагаю.

— Тео, ти не бачиш магічних слідів так, як я.

— Зате я бачу речі, які ти можеш не помітити.

Він дістав з сумки маленький кристал.

— Що це?

— Мій власний винахід.

— Що він робить?

— Реагує на нестабільну магію.

— І він працює?

Тео помовчав.

— Іноді.

Ліора засміялася.

— Це дуже заспокійлива характеристика.

Тео поставив кристал на землю.

Спочатку нічого не сталося.

Потім він засвітився.

Тонка лінія пішла вбік.

Міра подивилася на неї.

— Ось.

Каель присів поруч.

— Куди веде?

Міра простежила поглядом.

Лінія закінчувалася біля старого дерева.