Розділ 27. Міра дізнається правду

Сходи під містом виявилися набагато довшими, ніж вони очікували.

Спочатку Міра ще намагалася рахувати сходинки.

На п'ятдесятій збилася.

На сотій перестала.

На двохсотій Тео почав скаржитися.

— Якщо ми ще довго будемо спускатися, я офіційно оголошу це найгіршою екскурсією у своєму житті.

— Ти можеш повернутися, — сказала Ліора.

— І залишити вас самих? Ні. Я, звичайно, ціную власне життя, але не настільки.

Міра усміхнулася.

— Звучить дуже шляхетно.

— Я намагаюся справити хороше враження.

— На кого?

Тео на мить замислився.

— На майбутніх читачів нашої біографії.

— Якої біографії?

— «Вейл & Арден: як двоє геніальних детективів випадково врятували три світи».

Ліора розсміялася.

— Ти вже назву придумав?

— Звичайно.

Каель, який ішов попереду, не обертаючись, сухо сказав:

— Якщо ви закінчили планувати свою славу, зверніть увагу на стіну.

Усі зупинилися.

На камені проступив напис.

«НЕ СПУСКАЙТЕСЯ ДАЛІ, ЯКЩО НЕ ГОТОВІ ПОЧУТИ ПРАВДУ.»

Тео прочитав його двічі.

— А якщо ми скажемо, що не готові?

Міра подивилася на нього.

— Тоді, думаю, напис образиться.

Каель провів пальцями над символами.

— Це не попередження.

— А що?

— Перевірка.

Міра підійшла ближче.

— Яка?

— Вона хоче знати, чи ми самі обираємо йти далі.

Міра подивилася вниз.

Темрява здавалася бездонною.

Вона згадала Еліану.

Я не в'язень. Я замок.

А потім Саймона.

Ти можеш повернутися додому.

Міра зробила ще один крок.

— Я готова.

Каель подивився на неї.

— Ти впевнена?

— Ні.

Вона усміхнулася.

— Але я вже зрозуміла одну річ.

— Яку?

— Якщо чекати моменту, коли я буду впевнена на сто відсотків, ми ніколи нічого не розгадаємо.

Каель ледь усміхнувся.

— Справедливо.

Вони рушили далі.

На самому дні їх чекала величезна підземна зала.

У центрі стояв кам'яний круг.

На ньому було викарбувано сім ліній.

А посередині — восьма.

Та сама, яку вони бачили на карті.

Міра підійшла ближче.

— Це двері?

Вірен похитав головою.

— Ні.

— Тоді що?

— Місце переходу.

Міра обвела символ поглядом.

— Тут відкривалася Межа?

— Так.

— Сімнадцять років тому?

— Так.

— І Еліана була тут?

Вірен кивнув.

— Вона стояла в цьому самому колі.

Міра відчула дивне відчуття.

Наче простір навколо пам'ятав її.

Вона ступила в центр.

Золоте світло миттєво спалахнуло під ногами.

Каель різко сказав:

— Вийди.

— Почекай.

— Міро, зараз.

— Ні.

Вона дивилася на символ.

— Він реагує не на мене.

Каель насупився.

— На що тоді?

Міра заплющила очі.

Вона відчула не силу.

Не магію.

Спогад.

Хтось стояв тут раніше.

Жінка.

Еліана.

Міра відчула її страх.

Її рішучість.

Її сумнів.

А потім — голос.

«Якщо колись прийде моя кровна наступниця, вона повинна дізнатися правду до того, як зробить вибір.»

Міра розплющила очі.

— Це послання.

Вірен підійшов ближче.

— Що ти чуєш?

— Еліану.

Він завмер.

— Де?

— Тут.

Міра торкнулася каменю.

Світло навколо них змінилося.

Підземна зала зникла.

Вони опинилися в минулому.

Сімнадцять років тому.

Міра побачила чотирьох людей.

Молода Еліана стояла біля центру кола.

Поруч — молодий Каель.

Ще далі — Вірен.

Саймон стояв навпроти.

Але цього разу Міра побачила те, чого не показували попередні видіння.

На підлозі лежав п'ятий кристал.

Селена.

Вона стояла біля стіни й тримала руки схрещеними.

— Експеримент треба припинити, — сказала Еліана.

Саймон похитав головою.

— Ми майже досягли результату.

— Ми відкрили двері в інший світ. Цього достатньо.

— Ні. Ми лише побачили його.

— І цього достатньо, щоб зрозуміти небезпеку.

Саймон підійшов до Межі.

— Ти боїшся.

Еліана подивилася на нього.

— Я боюся не світу за дверима. Я боюся того, що ми зробимо, якщо отримаємо до нього доступ.

Каель молодий, але вже серйозний, сказав:

— Саймоне, ми домовлялися лише про спостереження.

— Я змінив умови.

Вірен різко відповів:

— Ти не можеш сам змінювати умови експерименту.

— Можу.

Селена нарешті заговорила:

— Ні, не можеш.

Саймон повернувся до неї.

— Ти на моєму боці.

— Я була на боці науки.

— Це одне й те саме.

— Ні.

Селена подивилася на Межу.

— Саме це ти й не хочеш зрозуміти.

Міра дивилася на сцену.

Тепер вона бачила справжню причину першої зради.

Не Селену.

Не Каеля.

Саймона.

Але це було ще не все.

Саймон поклав руку на кристал.

Межа здригнулася.

За нею з'явився інший світ.

— Подивіться, — прошепотів він.

Усі повернулися.

Міра побачила місто.

Те саме.

Світ за порталом.

— Там є життя, — сказала Еліана.

— Так.

— І ти хочеш відкрити їм шлях сюди?

— Я хочу дати нам можливість перейти.

Еліана похитала головою.

— Ти не розумієш.

— Тоді поясни.

— Вони вже знають про нас.

Саймон засміявся.

— Звідки?

Еліана подивилася на Межу.

— Бо вони дивляться на нас.

Видіння змінилося.

Тепер Міра бачила саме місто.

Порожні вулиці.

Вікна.

Двері.

І сотні людей, які стояли нерухомо.

Вони дивилися в небо.

А потім усі одночасно повернулися.

Прямо до Межі.

Міра відчула холод.

— Вони нас бачили.

Вірен тихо відповів:

— Так.

Видіння продовжилося.

Еліана кричала: