Розділ 22. Ми більше не граємо в детективів

Тисяча очей дивилася з темряви.

Міра не могла сказати, чи справді їх було тисяча.

Можливо, сто.

Можливо, десять.

Можливо, лише одне.

Але мозок відмовлявся рахувати.

Він робив те, що робить мозок у моменти небезпеки: переконував тебе, що найгірше ще попереду.

— Не дивіться вниз, — тихо сказав Каель.

Тео вже дивився.

— Пізно.

— Тео.

— Я просто хотів знати, наскільки все погано.

Ліора підійшла до краю розлому.

— Погано.

— Дякую, — сказав Тео. — Дуже професійний висновок.

Вірен стояв нерухомо.

Він дивився в темряву так, наче впізнав те, що ховалося під академією.

— Ви знаєте, що це? — запитала Міра.

Вірен відповів не одразу.

— Так.

— Тоді говоріть.

— Я не знаю, чи зможу пояснити.

— Спробуйте.

Вірен подивився на Каеля.

— Скажи їй.

Каель похитав головою.

— Ні.

— Каелю…

— Ні.

Міра перевела погляд з одного на іншого.

— Ви двоє зараз серйозно?

Тео підняв руку.

— Я теж хочу зазначити, що коли двоє дорослих чоловіків дивляться один на одного так, ніби знають кінець світу, це зазвичай поганий знак.

Міра кивнула.

— Згодна.

Каель нарешті заговорив.

— Під академією немає істоти.

— А що тоді?

— Вузол.

Міра насупилася.

— Вузол чого?

— Межі.

Тиша.

Вірен додав:

— Частина Межі була замкнена тут сімнадцять років тому.

Міра повільно зрозуміла.

— Тобто ви не закрили портал.

— Ні.

— Ви закрили саму Межу?

— Лише її розрив.

— І він весь цей час був під академією?

Каель кивнув.

— Ми думали, що він спить.

Знизу пролунав глухий удар.

Усі здригнулися.

— Він прокинувся, — сказав Вірен.

— І що тепер? — запитала Ліора.

Ніхто не відповів.

Міра подивилася на розлом.

— Скільки часу?

— До чого? — запитав Тео.

— Поки він відкриється повністю.

Вірен стиснув губи.

— Якщо Саймон уже активував вузол…

— Скільки?

— Можливо, кілька годин.

Тео зблід.

— А якщо ми нічого не зробимо?

Каель подивився вниз.

— Тоді Межа відкриється.

— І що станеться?

— Ми не знаємо.

Міра повернулася до нього.

— Неправильна відповідь.

— Це правда.

— Тоді скажи іншу.

Каель зустрів її погляд.

— Можуть відкритися двері в інші світи.

— І?

— Не тільки з нашого боку.

Міра відчула холод.

— Хтось зможе перейти сюди.

Вірен кивнув.

— Так.

— Саймон?

— Не тільки він.

Міра подивилася на темряву.

— Тоді ми не можемо дозволити цьому статися.

Каель різко сказав:

— Ми?

— Так.

— Міро, це вже не справа для студентки.

Вона розвернулася до нього.

— Я й не студентка, коли справа стосується мене.

— Саме тому ти не повинна наближатися до вузла.

— Чому?

Каель мовчав.

— Каелю.

— Бо він реагує на тебе.

Міра подивилася вниз.

Тисяча очей зникла.

Залишилося одне.

Воно дивилося прямо на неї.

І раптом вузол засвітився золотим.

Таким самим кольором, як її магія.

— Назад!

Каель схопив Міру за плече.

Але було пізно.

Золоте світло піднялося з розлому.

Не вибухнуло.

Не вдарило.

Просто піднялося.

Як туман.

Воно обгорнуло Міру навколо ніг.

— Міро! — крикнула Ліора.

Міра відчула, як її тіло стає легким.

Наче магія більше не визнавала сили тяжіння.

Каель потягнув її назад.

— Тримайся!

— Я намагаюся!

— Не слухай голос!

Міра завмерла.

— Який голос?

З темряви пролунав шепіт.

Міро.

Вона впізнала його.

Саймон.

Ти вже бачила двері.

Міра заплющила очі.

Ти знаєш, що за ними.

— Не слухай, — повторив Каель.

Ти знаєш, хто чекає.

Міра відкрила очі.

— Я знаю, хто ти.

Шепіт стих.

Каель подивився на неї.

— Що?

— Він не намагається мене покликати.

— Тоді що?

Міра дивилася вниз.

— Він намагається змусити мене боятися.

Вона зробила крок назад.

Золоте світло відступило.

Каель завмер.

— Ти його зупинила.

— Ні.

Міра похитала головою.

— Я просто не дала йому вирішити, що я відчуваю.

За кілька хвилин вони спустилися до старої лабораторії.

Міра поклала на стіл усі докази.

Жетон.

Чорний ключ.

Схему підземного рівня.

Фрагмент Хроніки.

Записи Вірена.

Тео стояв навпроти.

— Це вже не схоже на розслідування.

— Ні, — погодилася Ліора.

— Це схоже на війну.

Міра похитала головою.

— Ні.

Вона подивилася на них.

— Війна має дві сторони.

— А це?

— Ми навіть не знаємо, скільки їх.

Каель стояв біля вікна.

— Ви троє залишаєтеся тут.

Міра одразу заперечила:

— Ні.

— Це не прохання.

— І я не підлегла тобі.

— Ти студентка академії.

— А ти ректор, який приховував від мене правду сімнадцять років.

Каель замовк.

Тео повільно відступив.

— Я, мабуть, піду перевірю…

Ліора схопила його за рукав.

— Ні.

— Чому?

— Бо це цікаво.

Каель подивився на Міру.

— Я намагався тебе захистити.

— Я знаю.

Він явно не очікував цього.

Міра продовжила:

— Але захист — це не те саме, що брехня.

Каель опустив очі.

— Знаю.

Цього разу в його голосі не було сарказму.

Тільки втома.

— Я більше не хочу, щоб ти вирішував за мене, що мені знати.

— Добре.

— І що мені робити.

— Добре.

— І чи можу я ризикувати.

Каель подивився їй в очі.

— Добре.

Міра трохи здивувалася.

— Ти так легко погодився?

— Ні.