Розділ 17. Таємниця Сьомої Вежі

Після Забороненої бібліотеки Міра майже не спала.

Не тому, що боялася.

Хоча причин для страху було достатньо.

Просто в її голові тепер було надто багато запитань.

І кожне нове знання породжувало ще три.

Вірен не відкрив двері.

Вірен їх зачинив.

Каель був присутній під час сьомого експерименту.

А Сьома Вежа...

Міра підвелася з ліжка.

Сьома Вежа чекала.

Вона підійшла до вікна.

Темний силует башти виднівся над дахами академії.

Міра взяла блокнот.

На першій сторінці написала:

ЩО Я ЗНАЮ:

1. Сьома Вежа була пов'язана з дослідженням Межі.
2. Вірен знав про Міру до її появи.
3. Каель був присутній під час експерименту сімнадцять років тому.
4. Портал тоді відкрився.
5. Вірен його закрив.
6. Хтось із іншого боку знає її ім'я.
7. Сьома Вежа знову активна.

Міра зупинилася.

Потім додала:

8. Я, схоже, не випадково опинилася тут.

Вона закрила блокнот.

— Чудово, — пробурмотіла вона. — Просто чудово.

У двері постукали.

Цього разу по-справжньому.

— Заходь.

У кімнату увійшла Ліора.

— Ти вже не спиш?

— Ні.

— Я так і думала.

Ліора сіла поруч.

— Тео теж не спить.

— Він думає?

— Намагається.

— Це небезпечно.

— Дуже.

Міра посміхнулася.

Але ненадовго.

— Ліоро.

— Що?

— Що ти знаєш про Сьому Вежу?

Ліора замислилася.

— Те, що знають усі.

— А саме?

— Її закрили понад сто років тому.

— Чому?

— Через аварію.

Міра різко повернулася.

— Яку аварію?

— Ніхто точно не знає.

— Але є версії?

Ліора кивнула.

— Кажуть, там проводили заборонені експерименти.

— З Межою?

— Можливо.

Міра встала.

— Нам потрібні старі записи академії.

— Ми були в архіві.

— Не той.

— А який?

Міра подивилася у вікно.

— Той, де зберігають історію самої Вежі.

Ліора зрозуміла.

— Архів засновників.

Міра кивнула.

— Саме там.

Архів засновників знаходився під старою частиною Академії.

Туди не пускали студентів.

Навіть викладачі мали отримувати спеціальний дозвіл.

Але цього разу Міра не збиралася просити дозволу.

Вона вже знала, де шукати.

Коли вони з Тео та Ліорою спустилися вниз, двері були відчинені.

— Це нормально? — запитав Тео.

— Ні.

— Чудово.

Міра зайшла першою.

Всередині пахло пилом і старим пергаментом.

Полиці стояли рядами.

На кожній — роки.

100 років.

110 років.

120 років.

Міра підійшла до полиці з написом:

ПЕРІОД ЗАКРИТТЯ СЬОМОЇ ВЕЖІ.

— Ось.

Вона взяла товстий том.

Палітурка була потріскана.

На обкладинці — сім ліній.

Міра відкрила.

Перша сторінка:

«Рік 418. Сьома Вежа офіційно закрита.»

Далі:

«Причина: нестабільність магічного поля.»

Міра перегорнула.

«Три студенти зникли.»

Ще сторінка.

«Один професор загинув.»

Ще.

«Доступ заборонено.»

Міра нахмурилася.

— Це не все.

— Звідки знаєш? — запитав Тео.

— Надто багато сторінок вирвано.

Ліора провела пальцем по корінцю.

— Хтось забрав частину.

Міра перегорнула ще.

На останній сторінці залишився фрагмент тексту.

«Ми помилилися. Сьома Вежа не є джерелом.»

Міра завмерла.

— Що?

Тео нахилився.

— Читай далі.

Нижче:

«Вона є замком.»

Тиша.

Міра повільно підняла голову.

— Замком чого?

Ліора прошепотіла:

— Або кого.

У цей момент десь у глибині архіву щось упало.

Вони всі повернулися.

— Тут хтось є, — сказав Тео.

Міра дістала лупу пам'яті.

— Я перевірю.

Вона підійшла до полиці.

На підлозі лежав маленький металевий жетон.

На ньому був герб Академії.

Але герб був старий.

І під ним — цифра VII.

Міра підняла жетон.

Перед очима виникло коротке видіння.

Кімната.

Три людини.

Стара карта.

Вони сперечалися.

Один із них сказав:

— Якщо закриємо Вежу, вона втратить силу.

Другий відповів:

— Ні. Вона просто перестане нас слухати.

Третій стояв біля вікна.

Міра не бачила його обличчя.

Але чула голос.

— Вежа не має сили.

Пауза.

— Вона має пам'ять.

Видіння зникло.

Міра опустила руку.

— Вона пам'ятає.

Тео подивився на неї.

— Що?

— Не знаю.

Ліора раптом сказала:

— А якщо Вежа зберігає спогади?

Міра завмерла.

— Саме тому вона реагує на мене.

— Чому?

— Бо я змінюю існуючу магію.

Міра подивилася на жетон.

— А якщо Сьома Вежа — не просто будівля?

Тео насупився.

— Ти хочеш сказати...

— Вона може бути артефактом.

Тиша.

— Великим артефактом, — додала Міра.

У цей момент двері архіву відчинилися.

Каель.

Звичайно.

— Я так і знав, що знайду вас тут.

Тео підняв руку.

— Перш ніж ви почнете...

— Не почну.

— Справді?

— Я втомився.

Тео опустив руку.

— Це навіть гірше.

Каель підійшов до Міри.

— Що ви знайшли?

Вона показала жетон.

Його обличчя змінилося.

— Де ви це взяли?

— На підлозі.

— Не жартуйте.

— Я не жартую.

Каель забрав жетон.

— Його не повинно тут бути.

— Чому?

— Тому що він належав першому ректору Академії.

Міра завмерла.

— Першому?

— Так.

— А що з ним сталося?

— Зник.

— Як Вірен?

Каель подивився на неї.

— Ні.