Розділ 7. Детектив без ліцензії

Розділ 7

Детектив без ліцензії

— Тепер, коли ми офіційно маємо справу, нам потрібен план.

Міра вимовила це з таким виглядом, ніби вони щонайменше володіли власним офісом, штатом співробітників і двадцятирічним досвідом розслідувань.

Насправді вони стояли посеред старого коридору перед кабінетом зниклого професора.

У них був один перстень.

Один загадковий ключ.

Одна книга, яка час від часу писала моторошні повідомлення.

І Ніко.

Який саме зараз намагався вкусити дверну ручку.

— Почнемо з того, що не будемо дозволяти йому їсти метал, — запропонував Тео.

Міра глянула на фамільяра.

— Ніко, залиш ручку.

Ніко подивився на неї.

Потім демонстративно вкусив ручку ще раз.

— Він мене ігнорує.

— Він просто незалежний, — сказала Ліора.

— Він щойно вкусив двері.

— Можливо, двері його образили.

Тео серйозно кивнув.

— У цій академії я вже ні в чому не впевнений.

Міра потерла скроні.

— Добре. Перший пункт плану: зібрати факти.

Вона дістала блокнот.

Старий, чорний, із трохи загнутими кутами.

Той самий, у якому ще кілька днів тому записувала справи зі свого світу.

На першій сторінці досі залишався напис:

«Хто краде мої шоколадки?»

Міра перегорнула сторінку.

Нижче написала:

СПРАВА №1

Зникнення професора А. Вірена

Тео заглянув через її плече.

— Ти серйозно це записуєш?

— Звичайно.

— А назву можна зробити більш драматичною?

— Наприклад?

— «Таємниця зниклого мага».

— Ні.

— «Прокляття професора Вірена».

— Ще гірше.

— «Ректор і зниклий професор».

Міра підняла очі.

— Чому тут ректор?

— Він підозріло поводиться.

Ліора задумалася.

— Це правда.

Міра постукала кінчиком пера по сторінці.

— Ні. Не будемо будувати розслідування на особистій неприязні.

— Ти його недолюблюєш? — поцікавилася Ліора.

— Він мене дратує.

— Це не відповідь.

— Саме тому я її й дала.

Тео посміхнувся.

— Добре. Тоді з фактів.

Міра кивнула.

— Факт перший: професор Вірен зник три дні тому.

Запис.

— Факт другий: його кабінет залишився майже недоторканим.

Запис.

— Факт третій: його перстень знайшов Ніко.

Запис.

— Факт четвертий: перстень повідомив, що професор не зник.

Тео нахилився ближче.

— А це точно факт?

Міра замислилася.

— Ні.

Вона закреслила.

— Це повідомлення. Його треба перевірити.

Ліора кивнула.

— Ось це вже звучить як справжнє розслідування.

Міра відчула дивне тепло всередині.

Справжнє розслідування.

Вона завжди мріяла почути ці слова про себе.

Тільки не так.

Не в чужому світі.

Не серед магів.

І точно не через зникнення людини, яка, можливо, займалася порталами між світами.

Вона подивилася на сторінку.

Може, це шанс.

Думка прийшла несподівано.

Якщо я з'ясую, що сталося з Віреном, можливо, знайду інформацію про портали.

А якщо знайде інформацію про портали — можливо, зможе повернутися додому.

Міра опустила погляд.

Уперше загадка перестала бути просто загадкою.

Тепер вона була пов'язана з нею особисто.

— Є ще одна проблема, — сказала Ліора.

— Яка?

— Магічні слідчі.

Міра підняла очі.

— А вони що?

— Вони вже розслідують зникнення Вірена.

— І?

— І якщо дізнаються, що троє студентів нишпорять у його кабінеті, нам буде весело.

Тео підняв руку.

— Я не студент.

— Ти третій курс.

— Я хотів сказати, що я не причетний.

Міра глянула на нього.

— Ми навіть ще нічого не зробили.

— Саме тому я хочу зберегти цю перевагу.

Ліора схрестила руки.

— Магічні слідчі використовують відбитки, кристали пам'яті й заклинання пошуку.

Міра замислилася.

— А якщо ми не будемо використовувати магію?

— Тоді як?

Вона підняла блокнот.

— Очима.

Тео подивився на неї з повагою.

— Небезпечна технологія.

— Дуже.

Міра повернулася до кабінету.

— Нам потрібно зрозуміти, що тут відбулося до зникнення професора.

— Як?

— Поговоримо з людьми.

Ліора посміхнулася.

— Нарешті.

— Що?

— Ти думаєш як детектив.

Міра нічого не відповіла.

Їй це сподобалося.

Першою вони знайшли професорку Селену Вірн.

Вона сиділа в бібліотеці.

Сама.

Перед нею лежала відкрита книга.

Жінка підняла очі, коли троє підійшли.

— Можу я вам допомогти?

Міра сіла навпроти.

— Ми хотіли запитати про професора Вірена.

Селена закрила книгу.

— Ви вже знаєте достатньо.

— Не думаю.

— Ректор заборонив студентам втручатися.

— Я не дуже добре виконую заборони, — чесно сказала Міра.

На обличчі професорки з'явилася тінь усмішки.

— Це я вже помітила.

— Ви знали професора Вірена?

— Знала.

— Яким він був?

Селена на мить задумалася.

— Надзвичайно розумним. Обережним. Іноді надто захопленим своїми дослідженнями.

— Якими саме?

— Артефактами, старою магією, міжсвітовими порталами.

Міра відчула напруження.

— Він знайшов щось?

— Можливо.

— Що?

— Я не знаю.

— А що він казав перед зникненням?

Професорка довго дивилася на неї.

— Він сказав, що хтось відкрив двері.

Міра завмерла.

— Які двері?

— Він не уточнив.

— А ви не запитали?

— Запитала.

— І?

Селена опустила голос:

— Він відповів: «Якщо я помиляюся, це нічого не змінить. Якщо я правий — уже пізно».

Міра записала кожне слово.

— Коли це було?

— Увечері перед його зникненням.

— Він був наляканий?

— Ні.

— Тоді який?

Селена подивилася у вікно.

— Він був упевнений.