27

Алан

Дратівливий звук дверного дзвінка припинився, як тільки по будинку потекло клацання замка.

Алан потягнув двері на себе, не змінивши байдужого виразу обличчя, коли побачив на порозі свого будинку Ханну.

– Навіщо прийшла?

Ханна невпевнено потупцювала на місці і опустила очі.

- Поговорити.

Навіть не моргнувши, Алан штовхнув двері вперед, закриваючи її перед носом Ханни. Він встиг побачити, як вона злякано округлила очі перед тим, як різко висунула долоню.

- Алане, - сказала вона одночасно з тим, як її долоня стукнулася з дверима, зупиняючи його. 

Він завмер, піддавшись їй.

- Всього кілька хвилин. І я одразу ж піду геть, - в її очах відобразилася благання. - Будь ласка.

Він витримав паузу, відступив і розвернувся до вітальні. Позаду пролунав обережний стук дверей і приглушене цокання підборів. Що було дрібницею, але водночас незвичним, враховуючи, що вона ніколи раніше не дбала про свої манери.

Алан підняв пачку цигарок і витяг одну, повернувшись і кинувши на неї короткий погляд, коли клацнув запальничкою. Ханна швидко відвела очі і стягнула з плеча сумочку, затиснувши ремінець у руках.

Алан засунув стиснуту в кулак запальничку в кишеню штанів і випустив дим через ніс, відволікаючись, перш ніж знову вистрілив у неї поглядом.

Ханна швидко заметушилася, второпавши.

- Я знаю, що винна і нічого від тебе не чекаю. Просто хочу, щоб ти знав, що я дуже жалію.

Алан нічого не сказав. Він витяг запальничку, зосереджено клацнувши нею кілька разів. Риси його обличчя загострилися, коли він кинув на стіл вже непотрібну річ.

Він шумно втягнув дим, дозволяючи крихітному заспокоєнню рознестися по венах. Його напружене тіло трохи розтиснулося і обличчя розгладилося на видиху. Він знав, що це дасть зелене світло Ханні. І не помилився.

- Ти помирився з Дженною? - спитала вона.

- А ти сама як думаєш? - він стрільнув у неї поглядом, перш ніж обсмикнув себе і струсив попіл, знижуючи тон. – Вона бачити мене не хоче.

- Хочеш, я поговорю з нею?

Алан хмикнув і підняв обличчя, потягнувши кут рота в кривій усмішці.

 - Ні, дякую, - прозорливо доніс він.

Щоки Ханни запалали і очі винувато забігали, пішовши в підлогу. Алан зробив повільну затяжку і, смакуючи, примружився, з цікавістю спостерігаючи за нею. Такою він бачив Ханну вперше. Її каяття було очевидним і він вирішив не добивати її.

- Ти мала рацію, - поступився він, видихаючи носом густий шар диму.

В очах Ханни пробігла надія.

- У чому?

Алан глянув перед собою і на вдиху заплющив очі.

- Дженна не байдужа мені, - тихо видихнув він.

У повітрі потекла тиша і Алан повільно розтулив повіки, побачивши, як очі Ханни розширилися емоціями набагато більше, ніж він цього очікував. Неначе тільки-но прийшла до цього ж усвідомлення, вона швидко покліпала, скинувши цей вираз, і проковтнула. Йому здалося, що вона трохи занервувала.

- Отже... - вона незручно прочистила горло і ступила до нього. - Ти маєш до неї почуття? - Запитала Ханна, осмілівши. - Хочеш поговорити про це?

Алан послав їй погляд.

Вона зупинилася, зловивши натяк.

- Гаразд, я просто спитала.

Дівчина пометушилась на місці кілька секунд, ніби намагалася зважитися на щось, а потім зробила швидкий крок вперед, кинула сумочку на диван і потяглася до нечіпаної пляшки, що стояла на столику.

Легко відкоркувавши пляшку, вона підняла поруч келих і покрила його дно віскі, не звернувши уваги, коли трохи рідини пролилося на підлогу.

Алан повільно зробив затягування, продовжуючи спостерігати за Ханною. Її рухи виглядали швидкими та чіткими, але він розрізнив у них дивний розпач.

Він не розумів, звідки це. 

Ханна енергійно поставила пляшку, стукнувши її дном об стіл, і одним помахом перевернула келих, за два ковтки осушуючи його. Скривившись, вона витерла рота тильною стороною долоні, переводячи подих від міцного напою.

- Не хочеш приєднатися? - запропонувала Ханна, надто штучно усміхнувшись йому.

Око Алана смикнулося і він загасив цигарку.

- Піду вдягну сорочку.

Алан повернувся і пішов у спальню, борючись із собою.

Вигнати він її не міг. Так, вона вчинила з ним підло, але це не відміняло той факт, що він був мудаком. Насправді вона пролила світло на його помилку, тоді як насправді це повинен був зробити він.

Вибравши будь-яку з ряду сорочок, Алан просунув руки в отвори і розвернувся зі спальні, по дорозі розправляючи комір і рукави, перш ніж почати застібати її.

Він вийшов у вітальню, не піднімаючи обличчя через метушню з ґудзиками. Діставшись останньої, він підняв очі і зупинився, побачивши картину перед собою.

Ханна сиділа на дивані, в одній руці вона тримала свій келих, зовсім трохи наповнений алкоголем, а в іншій телефон, на який була спрямована її увага. Трохи далі від неї на дивані лежала сумочка, ще далі вона кинула шубу. Поруч на столику люб'язно стояв ще один келих для нього, щедро заповнений віскі.

Побачивши його, Ханна усміхнулася, але нічого не сказала, знову уткнувшись у свій телефон. Її пальці швидко працювали з сенсором, щось друкуючи.

Алан упустив це і подивився на столик, поміркувавши, перш ніж підняв келих. Він зволікав, вагаючись, а потім все ж таки зробив один маленький ковток. На кінчику язика відчулося поколювання, а в горлі утворилося крихітне тепло.

До біса.

Терпке печіння вистрілило в горло, збуривши все тіло, коли він різко осушив келих.

- Ти таки не кинув, - заговорила Ханна.

Алан пригвоздив келих до столика і подивився на неї, побачивши, що вона з цікавістю оглядає пачку цигарок, тримаючи в руці. Її телефон тепер лежав на її стегнах.

- А даремно, - Ханна кинула пачку на столик і зовсім трохи відпила, глянувши на Алана. - Чим сильніше захопишся, тим складніше буде кинути. По собі знаю.

- Кілька хвилин, - сказав він.