12

- Я так і знав, що ти збрехала мені, негіднице. 

Батько загрозливо зімкнув долонями книгу, змусивши Дженну здригнутися. Він піднявся до неї, і дівчина відчула стрибок серця вгору.

- Про що ти, тату?

- Я що, по-твоєму, ідіот?! - чоловік кинув книгу на ліжко, гнів затопив його очі. – Спочатку моя донька ховає мажора у себе в кімнаті, а потім читає книжки про вагітність! - він зло схопив енциклопедію і затряс перед її обличчям.

- Я питаю, що це таке, Дженно??

Дівчина пожухла, відчуваючи, як сльози безпорадності тиснуть на очі.

- Це моє завдання, - просипіла вона.

- Яке завдання?

- З предмету гінекології. Якраз вивчаю четвертий тиждень, - її голос надломився, дивом не зриваючись в істерику. Нічого подібного вона не вивчала. Цей предмет не входить до її спеціальності.

- Тобто ти хочеш сказати, що це ніяк не пов'язано з мажором, який привіз тебе додому?!

- Звичайно, ні! - обурилася Дженна. - Тату, це не те, що ти думаєш. Він лише...

- Ключі, - чоловік витягнув руку. Вираз його обличчя перетворився на лютий.

Дженна відчула ривок серця у живіт. Вона знала, що це означає.

- Але тату...

- Ключі, - натиснув він.

Дженна проковтнула образу і порилася в сумці, дістаючи зв'язку ключів. Вона простягла йому, і він вихопив їх, стиснувши в кулак.

- Твою куртку та чоботи я заберу на випадок, якщо ти збираєшся вилізти через вікно. Завтра підемо до лікаря.

Дженна розширила очі і застигла, як укопана.

– Що? Навіщо до лікаря? - дівчина навіть упустила те, що він міг викрити її таємні вилазки, але цього вона ніяк не очікувала.

- Мені треба перевірити, наскільки цей мажор причетний до твоєї книги.

- Тату, не треба! - благала Дженна, відчуваючи гарячі сльози на щоках.

Якщо її приниження могло виглядати ще гірше, вона просто не знала, яким воно має бути.

- Не треба, - він натиснув на її слова, схилившись до обличчя дівчини, - брехати своєму батькові, Дженно.

Чоловік відсторонився з кам'яним виразом і, брязнувши зв'язкою ключів, вийшов з кімнати, зло грюкнувши дверима.

Сльози як по команді ринули вниз. 

Дівчина дісталась ліжка і плюхнулась на нього, безпорадно скрутившись калачиком на ковдрі. Вона лежала так протягом довгого часу, перш ніж почула стук вхідних дверей, що подіяв, наче сигнал. 

Дженна витерла сльози, що все ще котилися, і піднялася, підійшла до шафи і дістала заховану в сукнях тоненьку курточку.

Дівчина потягнулась до самої верхньої полички, дістала непримітну коробку з осінніми чоботами і швидко одяглася, слідуючи наміченому плану.

Схопивши сумочку, Дженна підійшла до вікна та відчинила його. Гілки товстого дуба тягнулися досить близько до уступу, вона могла легко спуститися вниз.

Ковтнувши повітря в рішучості, Дженна вилізла у вікно і кинулася на найближчу гілку, тікаючи геть від батьківського гніву.

*****

Дженна сиділа на лавочці із затиснутим у замерзлій руці телефоном, ігноруючи погляди перехожих.

Було так холодно. Вона відчувала свої кінцівки, наче шматки дерева.

Дженна знала, що могла б піти до Рейчел, але чомусь послухала підказку серця, зробивши зовсім інше.

Алан обіцяв приїхати за десять хвилин. Минуло лише шість, коли вона побачила рятівний Лексус. Він з вереском загальмував біля неї, після чого одразу ж пролунав сильний стук дверцят.  

Дженна побачила, як Алан швидкими кроками оминає автомобіль, на ходу знімаючи з себе верхній одяг. Вона встигла тільки підвестися, коли він наблизився і кинув на її плечі своє пальто. Не втримавшись, Дженна припала до його грудей і схлипнула, ховаючи солоні очі.

- Що трапилося? - він підняв її підборіддя пальцями, з занепокоєнням оглянувши обличчя. - Ти плакала?

Дженна намагалась втримати ще один схлип. 

- Батько... Він знайшов мою книгу. І побачив тебе біля дому. Тепер він збирається відвести мене до лікаря, щоб перевірити, чи я не вагітна, - випалила Дженна на одному диханні, відчуваючи сльози, що пролилися на щоки.

- Ну тихіше, тшш... - Алан стер їх і притиснув її до себе, ніжно розтираючи спину. - Сильно замерзла?

Дженна кивнула йому в груди, хлюпнувши носом.

- Йдемо, я зігрію тебе.

Алан захопив її за собою, обережно погладжуючи плечі. Він посадив її в автомобіль, сам швидко сів за кермо і, увімкнувши обігрівач, рушив з місця.

Дженна сильніше укуталася в його пальто, відчуваючи приємний запах, що огорнув її. Важкі кінцівки поступово наливались теплом, ніжна шкіра щік поколювала через різкий перепад температури.

За кілька хвилин Дженні вдалось трішки заспокоїтись і на її обличчі навіть з'явилася маленька тінь посмішки.

- Куди ми їдемо? - наважилася спитати вона.

- До мене.

Дівчина відчула, як її пульс частішає.

- А... Ти сам живеш?

- Сам. Тебе щось бентежить? - Він повернув до неї обличчя, запитливо піднявши брови.

Дженна почервоніла і подивилася на свої коліна, негативно хитнувши головою. Це означає, що вони будуть лише вдвох в одному будинку. Її серце забилося сильніше від цієї думки. Воно занепокоїлося ще більше, коли автомобіль нарешті зупинився перед елітним і смутно знайомим котеджем. Вона на мить впала в ступор, потрапляючи в полон уривчастих спогадів.

Дженна почула, як з іншого боку грюкнули дверцята, але сама не поспішала виходити. Не тому що чекала, щоб Алан сам подбав про неї, а тому що банально не наважувалася.

Він обійшов автомобіль і відчинив дверцята, за мить помітивши її затримку.

- Щось не так?

Дженна коротко хитнула головою, опустивши очі на коліна.

- Ні, все гаразд.

Проте вона все ще не рухалася.

- Ти ж не боїшся мене? - спитав Алан і, не отримавши відповіді, насторожився. - Дженно?

- Ні, що ти. Я просто... - вона запнулась, ще деякий час ніяково дивлячись на свої коліна, перш ніж струснула головою, проганяючи безглузді думки. - Нічого.