11

- І ти, звичайно ж, вирішила зіпхнути все на мене, - забурчала Рейчел, помішуючи сріблястою ложечкою какао.

- Рейч, ну не дуйся. Ми, як і раніше, можемо бачитися в коледжі, і погуляти після занять. Або ось, посидіти в кафе.

Подруга промовчала, кинувши на Дженну косий погляд.

Дженна втомлено зітхнула, лише на мить поглянувши на офіціантку, що розкладала замовлення за сусіднім столиком.

- Рейч, ну годі тобі. Ти ж знаєш, я не могла сказати йому правду.

Рейчел нарешті видихнула і підняла на неї співчутливий погляд.

- Гаразд, я розумію, - витягнувши ложечку, вона маленьким ковтком відпила какао, куштуючи, і судячи з її виразу обличчя, вона залишилася задоволена.

- Але я не думаю, що це завадить нам бачитися, як раніше, - в очах Рейчел заграв хитрий вогник. - Твій батько весь день на роботі, звідки йому знати, де ти?

Дженна похитала головою, надіславши їй слабку посмішку.

- Незабаром його переведуть на нічні зміни. То ж фактично він цілий день буде вдома.

- Трясця.

- Ага.

Телефон Дженни завібрував на столику, змушуючи дівчину блискавично звернути на нього увагу. Вона почервоніла, коли побачила, від кого надійшло повідомлення.

– Це Алан. Він запропонував мені зустрітися після занять.

Рейчел безцеремонно охнула, округливши очі.

- Та невже?! Красунчик запросив тебе на побачення?? - голосно вигукнула вона.

- Та тихіше ти, - шикнула Дженна, помітивши, як кілька людей обернулися в їхній бік. - Нічого не на побачення. Так... Просто поспілкуватись.

Дженна зніяковіло опустила очі, ховаючи сором'язливу посмішку за прикусаною губою. Вона нічого не могла зробити з бажанням, щоб це справді було побачення. Все-таки їй здавалось, що щось змінилось між ними після вчорашнього вечора. І нехай вона зранку занадто міцно спала, не почувши, коли Алан пішов, але він зробив, як і обіцяв, не викликаючи жодних підозр у її батька.

- Угу, просто, - недовірливо пробурмотіла Рейчел, але все ж таки тепло посміхнулася їй. - Потім розкажеш, як все пройшло. 

Телефон знову завібрував повідомленням від Алана.

Я на місці. Виходь.

Дженна підняла обличчя до вікна, спіймавши очима обриси Лексуса, що тільки-но заїхав на стоянку. Її серце тьохнуло в грудях.

Вона сором'язливо пожувала губу і подивилася на Рейчел, почуваючи себе ніяково.

Подруга зрозуміла все без слів.

- Іди вже, - дозволила вона.

Дженна широко посміхнулася і миттю підхопилася зі свого місця, застібаючи курточку під шию.

- Я подзвоню, - проворкувала вона, на ходу закутуючись білим пухнастим шарфиком. 

Зіткнувшись з офіціантом по дорозі, Дженна випурхнула пташкою на вулицю, відчуваючи, як серце розганяється до швидкості стріли, коли її погляд зустрів його.

Як же вона хотіла, щоб це справді було побачення.

***

- Куди ми їдемо?  - поцікавилася Дженна, намагаючись приховати приємне хвилювання.

Вона почувала себе так дивно, сидячи у його машині.  Її серце тремтіло здогадами, з кожною секундою тільки прискорюючись хвилюючим передчуттям.

- Зараз сама побачиш.

Дженна посміхнулася, подивившись на нього з-під вій. Такий серйозний. Завжди гарний.

Вольовий профіль, здавалося, був зроблений руками найкращого скульптора у світі.

Мужня рука з ролексами, що підглядали з-під кашемірового пальта, стискала кермо, зі знанням справи керуючи механізмом.

Метелики запурхали в її животі, коли в лобовому вікні зарясніла ресторанна вивіска. Її серце забилося ще сильніше.

Алан помістився у вузьку смугу між припаркованими машинами та заглушив двигун, відстебнувши ремінь.

Перегнувшись через консоль, він звільнив Дженну від затискачів, перш ніж вона змогла сама це зробити, а потім вийшов з салону, зачинивши дверцята. Дженна закусила губу, почуваючи себе невизначено через те, що не послідувала його прикладу відразу.

Поки моторні думки крутилися в її голові, Алан встиг обігнути машину і з характерним клацанням потягнув дверцята на себе.

Дженна із задоволенням вклала свою долоню у його, дозволяючи йому допомогти їй. Ніжна посмішка торкнулася її губ, поки вони разом рухалися до будівлі.

Алан відпустив її долоню тільки всередині, але лише для того, щоб допомогти їй з верхнім одягом, а потім повів за один із затишних столиків біля вікна.

Ресторан являв собою простору залу з кришталевими люстрами та вишуканим інтер'єром у чорно-білих тонах. Дженна збентежилась, відчуваючи себе ніяково серед одягнених у дизайнерські речі жінок і не менш респектабельних чоловіків. Вона ж була у простих джинсах та блузці, що тільки підкреслювало її думку про невідповідність з аристократичною атмосферою.

- Була колись тут?

Дівчина заперечливо хитнула головою, опускаючись на ввічливо підставлений Аланом стілець. Вона встигла вловити запах парфуму, перш ніж він віддалився, непомітно втягнувши знайомі цитрусові нотки з присмаком ментолових сигарет.

Він сів навпроти і взяв зі столу меню в шкіряній палітурці. Дженна послідувала його прикладу, починаючи вивчати різноманітність страв.

- Розкажи мені про себе трохи, - зруйнував тишу Алан, закриваючи меню та незацікавлено відсуваючи його від себе, відкидаючись на спинку.

Дженна заправила волосся за вухо і продовжила дивитись у своє меню, відчувши збентеження від його уважного погляду.

- Що саме?

- Що завгодно. Наприклад, як ти опинилася у цьому клубі, та ще й одна?

Дівчина звела очі від сторінки, зовсім не запам'ятавши те, що там було написано.

- Це довга історія.

- У мене є час, - його очі пронизливо подивилися в неї, давши зрозуміти, що він не має наміру відступати. По її шкірі побігли мурашки.

Від сором'язливої ​​відповіді дівчину врятував офіціант, який прибув якраз вчасно, щоб привітати їх та поцікавитись замовленням.

- Мені як завжди. Дженно? - Алан глянув на неї.

Вона кліпнула кілька разів, а потім закрила меню, відсуваючи його по столу.