9

Алан

Звук чиркнувшої запальнички пролунав відносно голосно в тиші, що панувала. Алан недбало кинув її на робочий стіл і обернувся до вікна, вдихаючи дим сигарети.

- Я думала, ти не куриш? - пролунав голос за його спиною, і якби Алан не знав Ханну, він вирішив би, що вона хвилюється з цього приводу.

- Вже так.

Алан неглибоко затягнувся, засунувши руку в кишеню штанів. Він вже майже забув, коли тримав цю гидоту в руках востаннє. Здається, років зо три тому.

- Воу. Красунчику, легше. Ти ж начебто був проти всіх цих...

- Дженна вагітна.

У повітрі повисла пауза.

Алан видихнув клуб диму і, розвернувшись, притулився попереком до підвіконня, уважно стежачи за реакцією Ханни. Вираз її обличчя виглядав заплутаним. Ні, не так. Абсолютно розгубленим. Що було дивним, з огляду на її звичайну реакцію навіть на найгірші новини.

- Ти впевнений? Я маю на увазі... - Ханна заметушилася на стільці, ніби їй було ніяково. – Ти ж перевірив цю інформацію?

- Ні.

Обличчя Ханни вмить перетворилося, спалахуючи гнівом і чимось ще.

- І ти повірив їй? Алане, ти при своєму розумі? - вона схопилася з стільця з такою запопадливістю, що він завалився назад, впавши на підлогу. - Дівчисько просто намагається тебе обкрутити навколо пальця! Та це ж очевидно! Зіграла на твоїй помилці і вигадала вагітність, щоб отримати твої гроші! І що тепер? Одягнеш їй каблучку на палець і зіграєш весілля??

Око Алана смикнулося.

Він спокійно витяг руку вбік і неквапливо погасив сигарету об імпровізовану попільничку, спостерігаючи за своєю дією.

- Ти чого так завелася, Ханно? Якби я не знав тебе, я вирішив би, що ти ревнуєш.

Він підвів на неї погляд, а Ханна раптом зблідла і принишкла, опустивши плечі. 

- Я... Я просто...

- Вгамуйся, - Алан зробив крок вперед, витягаючи шкіряний стілець на коліщатках від робочого столу. – Я сам вирішу, що мені робити.

- Але ж ти...

- Мені потрібно закінчити роботу, - він влаштувався на своєму місці і підтягнув мишу, перемикаючи увагу на екран монітора. - Завтра побачимось.

Алан помітив периферійним зором, як Ханна затрималася на кілька секунд, дивлячись на нього. Але так і не дочекавшись уваги у відповідь, вона забрала свою сумочку і навіть підняла стілець, що впав, а потім, не прощаючись, зацокала на вихід.

Алан не відірвався від свого заняття ні після її відходу, ні пізніше, розуміючи, що з офісу він ще не скоро вибереться.

Так навіть краще.

Робота завжди була його найкращим орієнтиром. Відмінний засіб для вирішення всіх проблем. Або не всіх...

Дженна

- Вітаю, ви досягли четвертого тижня вагітності. На цьому етапі, ймовірна поява неприємних симптомів, таких як втома і болючість грудей. Якщо токсикозу все ще немає, він може початися зараз. А якщо ви вагітна двійнею, симптоми можуть бути ще більш вираженими. Хоча токсикоз...

- Достатньо!

Дженна вихопила з рук Рейчел книгу, люто закривши її. Вона досі намагалася звикнути до факту, що в ній з'явилося ще одне життя, але до думки про можливу двійню вона була зовсім не готова.

Рейчел лежала на животі і припіднятих ліктях, розслаблено бовтаючи ногами. На її обличчі з'явилася усмішка.

- А по-моєму дуже цікаво виходить, - подруга потяглася і забрала книгу назад, відкриваючи рандомну сторінку. - Я хочу подивитись далі. Тааак, десь тут має бути пункт про підвищений статевий потяг...

Дженна вирвала книгу у подруги і цього разу жбурнула в неї.

- Заткнися.

Рейчел засміялася, заблокувавши напад. Вона підняла подушку, збираючись шпурнути її в Дженну, коли завібрував телефон.

Обидві дівчини напружено завмерли, перш ніж рука Дженни виловила телефон, що валявся на ліжку.

Екран засвітився одним новим повідомленням.

Ти вдома?

Дженна вдивилася в номер відправника.

Алан.

Її дихання застрягло в гортані.

- Що там? - Рейчел переповзла до неї, тицьнувши носа в повідомлення. За мить вона свиснула і відсторонилася.

- Красунчик збирається навідатися в гості?

Дженна відчула, як її серце прискорюється від припущення подруги, а всередині зароджується дивне передчуття. Вона відсунулася ще далі і спітнілими від хвилювання долоньками надрукувала відповідь.

Так.

Телефон завібрував одразу:

Буду за десять хвилин.

Дженна не рухалася протягом деякого часу, безглуздо вдивляючись у вміст повідомлення. Її серце ще більше прискорилося, а з губ зірвалося зітхання, коли вона усвідомила його сенс.

Дженна почала швидко друкувати відповідь.

Не треба нікуди їхати!

Відповіді не послідувало. 

Ти вже в дорозі?

Але й цього разу він проігнорував.

- О Боже, Рейчел, - Дженна простогнала і жбурнула телефон на ліжко, кинувши на подругу абсолютно безпорадний погляд. – Він їде сюди.

Рейчел зблідла, ніби досі просто валяла дурня, не чекаючи, що її припущення справді виявиться правдою. Дженна важко ковтнула, зовсім не дивуючись такій реакції подруги.

Зовсім скоро додому повинен повернутися її батько.

***

Звук дверного дзвінка потонув у повітрі, що застигло разом із Дженною. Її очі сильно розширилися, дивлячись на таку ж очманілу подругу навпроти неї.

- Він не жартував, - шоковано сказала Рейчел.

Дженна відчула нервовий струм по шкірі.

- Але ж десять хвилин ще навіть не минуло... Він не міг так швидко приїхати!

Дівчина стрільнула панічним поглядом до настінного годинника. Їй треба просто заспокоїтись. Батько повинен повернутися принаймні ще за півгодини.

Не чекаючи втішних рекомендацій від Рейчел, Дженна вистрибнула з кімнати до дверного дзвінка, що знову пролунав. Півгодини це не так мало. Вона встигне.

Дженна зробила кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїти себе, і рішучіше, ніж це відчувалося всередині, відчинила двері. І хоча вона вже знала, кого побачить там, її все одно охопило заціпеніння, але водночас її накрив гнів.