6

Алан

Ще один звук дверного дзвінка обірвався на півдорозі, як тільки Алан відчинив двері. Босоніж, в одних джинсах, і зі скуйовдженим волоссям. Він не чекав гостей.

Але, як і передбачалося, Ханну це мало хвилювало.

Рука дівчини завмерла на дверному дзвінку, і вона присвиснула, ненадовго затримавши погляд на голому торсі. - Воу, красунчику. Що це з тобою?

- Ти щось хотіла? - спитав Алан.

Ханна закотила очі на його репліку.

- Ти ігноруєш мене вже декілька днів. Я хвилююся.

Алан зітхнув і розвернувся, повертаючись всередину квартири.

- Роботи багато, - кинув він, чуючи за собою шпильки, що цокають по паркету. Він підчепив на шляху зі столика келих, помітивши, що цокання припинилося.

- Що це? - Ханна підняла майже заповнену пляшку і покрутила її в руці, недовірливо глянувши на нього. - Ти ж більше не збирався пити?

Алан байдуже знизав плечима і притулився попереком до підлокітника дивана, зробивши маленький ковток.

- Ясно, - відрізала Ханна.

- Що тобі ясно?

Вона пирхнула і ступила крок вперед, виловлюючи з дивана кинуту фоторамку з білявкою.

Алан закотив очі і потягнувся, щоб забрати фотографію, але дівчина ухилилася, не дозволяючи йому цього зробити.

- Тобі треба відволіктися, - сказала вона. Її очі почали рухатися, ніби шукали щось, перш ніж з ідеєю, що майнула в них, зупинилися на тумбі.

Ханна трохи посміхнулася і зробила два кроки вперед, демонстративно підчепивши пальцями кулон.

- Як варіант, - сказала вона, обернувшись на нього з красномовно вигнутою бровою, - дівчинка з клубу. Тим більше ти збирався їй повернути цей кулон. Чим не привід зустрітись?

Алан дивився на неї протягом недовгого часу, перш ніж його мозок заворушився у правильному напрямку.

- А знаєш, ти маєш рацію, - сказав він так, ніби його раптом уразило усвідомлення. Алан швидко відклав склянку і потягнувся за відкинутою сорочкою, надягаючи її. - Мабуть, настав час покінчити з цим.

Оперативним рухом він вихопив з рук Ханни кулон і підхопив з краю тумби ключі від машини, ігноруючи її раптом розгублений вираз.

- Але я мала на увазі...

- Коли йтимеш геть, зачини за собою двері! - без оглядки обірвав він, поспішно зникаючи за стуком дверей. 

***

- Без образ, Ден, але ні, - сказав Алан вибачливим смішком у слухавку, вивертаючи кермо на повороті. Ближні фари горіли, освітлюючи порожню вечірню вулицю.

- Все ніяк не розгребу завал на роботі. Наступного року цілком можливо. Вибачся перед Сандрою замість мене.

Погляд Алана впав на бокове вікно і він помітив щось дивне.

- Почекай-но, - він вивернув кермо, повернувши наліво, і зупинився, заглушаючи мотор. Трясця.

- Я тобі передзвоню.

Алан відключив телефон, кинувши його на пасажирське сидіння, і швидким рухом прочинив дверцята, випрямляючись з-за них.

- Гей, хлопче! - гукнув він, стиснувши долонею дверцята машини. - Якісь проблеми?

Дівчина, затиснута хуліганом у провулку, злякано пискнула, привертаючи його увагу знову. 

Алан гнівно стиснув щелепу і зачинив машину, кидаючись у їхній бік. Хлопець помітив це і відштовхнув дівчину від себе, боягузливо зриваючись з місця. Дівчина ойкнула, завалюючись вперед, і Алан прискорив крок якраз вчасно, щоб упіймати її.

Малиновий запах вдарив у ніс і Алан втягнув його, на секунду повертаючись пам'яттю до тієї ночі. Відсунувши спогади, він поставив дівчину на ноги і потягнувся, щоб підняти сумку, що валялася на снігу.

- З тобою все добре? - спитав Алан, швидким поглядом оглянувши її на наявність будь-яких пошкоджень.

Розчервонілі щоки, нерівне дихання і маленька тінь переляку. Начебто нічого критичного.

- Я цілком могла впоратися з ним сама, - буркнула Дженна собі під ніс, забираючи у нього з рук сумку.

Алан скептично посміхнувся. Вперте дівчисько.

- Так, звичайно. Ти чудово б «справлялася» з ним, якби мене не виявилося поряд.

Дженна нічого не відповіла, а він ступив крок вперед, змушуючи її втиснутись спиною в стінку.

- Я знову граю роль твого лицаря, причому вже вдруге, помітила? – Алан з цікавістю оглянув її зверху вниз, повертаючись до обличчя. - І чим же цього разу ти розплачуватимешся? Цноти більше немає.

Обличчя Дженни спалахнуло і вона занесла долоню вгору, але він спритно перехопив її зап'ястя, цього разу будучи готовим. Дівчина ображено вирвала свою руку, а його посмішка стала ще ширшою.

- Гаразд, я жартую. Поцілунку буде достатньо.

Дівчина фиркнула, але більше не стала психувати. 

Чорт знає, навіщо він це сказав. Може, тому що його забавляла її реакція, як і минулого разу.

– Я не збираюся тебе цілувати.

- Впевнена?

- Так!

Алан усміхнувся і схилив голову набік, коли у його голові виникла ідея. Він стер усмішку, а потім розставив долоні на цегляну стіну по боках від її голови і нахилився. Дженна застигла, затримавши подих, що дало йому привід рухатися далі.

Його ніс торкнувся її щоки, почавши з повільною ніжністю переміщатися до центру, поки його губи не зупинилися на рівні її губ. Він дражливим мазком торкнувся їх, перериваючи дію, а Дженна заплющила очі і видала нерівний вдих, затремтівши.

Алан відсторонився на маленьку відстань, щоб уважно подивитися на її реакцію. Її обличчя по інерції потягнулося за ним із підставленими для поцілунку губами.

Його посмішка стала неймовірно широкою.

- Маленька обманщиця, - сказав Алан.

Дженна різко розплющила очі, наче його слова вирвали її з гіпнозу. Через секунду її очі гнівно спалахнули, наповнюючись усвідомленням його вчинку.

- Пішов ти!

Вона грубо відштовхнула його і рвонула повз, сердито крокуючи на вулицю.

Алан зітхнув і, похитавши головою з маленькою посмішкою, вирушив вслід за нею.

***

- Необов'язково було супроводжувати мене до дверей, - Дженна зупинилася біля веранди і схопилася за поручні долонькою, перш ніж зітхнула, повертаючись обличчям до Алана.