2

– Мій обов'язок – захищати красивих дівчат від таких, як я.

Музика барабанила у вухах, відбиваючи баси у кожному куточку приміщення. Червоні, помаранчеві та жовті відблиски подорожували по стінах, чергуючись різкими спалахами. 

– Але ж ти не такий, як той хлопець, – дівчина зробила ще один ковток того, що пила і випустила з губ соломинку, стуляючи навколо неї пальці, щоб утримати прямо.

Алан глянув на неї, ковзнувши поглядом зверху вниз, перш ніж повернутися до її обличчя. Вона знову ковтнула і її щоки почервоніли від алкоголю. М'які темні локони обрамляли її обличчя і тяглися вниз, аж до талії, роблячи її ще милішою.

Вона була гарною. Але брюнетка. Зовсім не схожа на Сандру. 

Не на його смак.

– Я використовую красивих дівчат і руйную милі моменти, – заперечив Алан.

– Я тобі не вірю, – сказала вона трохи зухвалою, але невинною манерою.

Алан усміхнувся одним куточком губ, розглядаючи її ще мить, перш ніж подивитися перед собою.

– Колись я мало не зґвалтував дівчину, яку кохаю.

– Кохаєш? 

– Кохав.

Музика заграла ще голосніше, посилюючи ефект паузи, що обліпила простір навколо них.

– Але ж ти цього не зробив, – нарешті обдумала відповідь дівчина, поклавши склянку на барну стійку. – Значить, ти хороший. А ще гарний. Дуже, – останнє слово вона сказала майже пошепки і сором'язливо посміхнулася, сховавши очі під віями.

Алан посміхнувся і нахилився до неї, повільно заправляючи пасмо її волосся за вухо. Він був певен, що почув у цей момент її маленьке зітхання. Йому сподобалася ця реакція.

Повільно він нахилився ще нижче, щоб бути близько до її вуха, і ковзнув рукою по її стегну. 

– Не можна вірити всьому, що бачиш. Іноді перше враження може бути дуже оманливим.

Він відсунувся і зустрівся з її поглядом. Вона видала тремтяче зітхання і карі очі дівчини стали більшими, дивлячись на нього по-іншому. Він не міг зрозуміти, що саме в них змінилося, але не зосередив на цьому увагу. 

Алан повернувся вперед і схопився пальцями за кришталь, у два ковтки осушивши вміст склянки. Пригвоздивши його до барної стійки, він раптом відчув дотик до подряпаних кісточок руки.

– Потрібно обробити, – сказала дівчина.

– Дрібниця. 

– Ні, так не піде. Ти захистив мою честь, тепер я у тебе в боргу.

Алан уважно глянув на неї і через мить в його очах спалахнули азартні веселощі.

– В боргу, кажеш, – з цікавістю простягнув він. – А знаєш що? Йдемо. 

Він підвівся і, кинувши на стіл щедру кількість купюр, схопив її долоню. 

– Куди? – дівчина здивовано округлила очі і йому довелося зупинитися.

 – Ти ж хотіла обробити мою руку?

Вона кивнула, і він посміхнувся, нахилившись трохи ближче. 

– Тоді чого ми чекаємо?

Дівчина засміялася і, стиснувши його руку у відповідь, дозволила йому потягнути її за собою.

Гучний сигнальний вереск увірвався у слух, і Алан моргнув від спогадів, побачивши перед собою транспортний потік. Він міцно вчепився в кермо і натиснув на педаль, встигаючи зупинитися на червоне світло. Цифри на світлофорі почали повільно повзти у зворотньому напрямку і він зітхнув, бачачи попереду активну групу пішоходів, що переходили дорогу.

Він запустив руку у волосся, мимоволі згадавши відчуття інших рук у своєму волоссі. Видихнувши, Алан пропустив крізь пальці пасма і опустив руку, поглянувши на свій вкритий маленькими порізами кулак. Він мало що пам'ятав, але судячи з того, що його не виставила з клубу охорона, бійки не відбулось. Мабуть, той покидьок, котрий чіплявся до дівчини, накивав п'ятами після першого ж удару. Або декількох ударів. 

Зітхнувши, Алан поліз у кишеню, витягаючи кулон.

Він завжди раніше контролював себе.
Що ж було в цій дівчині такого, що змусило його втратити контроль цієї ночі? Її беззахисність? Невинність? Йому треба було зрозуміти.

Стиснувши кулон у долоні, він глянув уперед, де все ще відлічувалися червоні цифри на світлофорі, а потім потягнувся за телефоном, набираючи потрібний номер.
Він нетерпляче забарабанив пальцями по керму, коли в слухавці пролунали довгі гудки.

 – Так, містере Гілберте, – відповів голос на тому кінці дроту. 

– Нік, нагадай мені, о котрій сьогодні запланований захід в «Grand Luxe»?

– Так, секунду, сер, – почувся шелест паперів, а потім клацання по клавіатурі. – Захід заплановано на дев'яту вечора.

– Скасуй.

– Але...

– Ніяких «але». Зв'яжися з адміністрацією та домовся про іншу дату. Скасування ми компенсуємо. 

 – Як скажете, містере Гілберт.

Вимкнувши телефон, Алан кинув його на панель і рушив з місця.

 – Дідько! – вигукнув він, вчасно втискаючи педаль, коли перед лобовим склом замаячив силует людини, котра, явно нехтуючи правилами дорожнього руху, перебігла дорогу.

Вивернувши кермо, він рушив уперед і збільшив швидкість, думаючи про те, що йому принесе цей вечір.

*****

– Ой! – дівчина спіткнулася, незграбно хитнувшись вперед, але Алан виставив руки, спіймавши її за талію. Гучне хихикання, за яким послідувало пирхання, зірвалося з її губ.

– Обережніше, – вимовив він біля її вуха, несвідомо втягнувши її запах. Малиновий. 

Його руки направили її і повели всередину будинку. Почувся гуркіт, а за ним повторне дівоче пирхання, що переросло в хмільний сміх.

Алан потягнувся до вимикача, навпомацки клацаючи. Будинок осяяв світлом, і дівчина моргнула, скривившись від різкості. На підлозі лежав розбитий торшер.  

Вона хитнулася, хихикнувши, і Алан був упевнений, що кімната гойдалася разом із нею.

– Давай, – він м'яко підштовхнув її вперед, сам не знаючи, куди спрямовує її. Дівчина охнула і він відчув її затримку.