8

Інна переїхала до мене. Браво, Максиме, твоя свобода була недовго. Здається, пазл зійшовся: мене годують, доглядають, бережуть і цінують. Егоїстично, але правдиво! Мені зручно і добре. Це кохання? Навіщо письменники та поети так драматизують у своїх творах, якщо може бути так все просто? До Інни в мене інші почуття, ніж були до Наталії. Це дорослішання? Але підступна думка, що могло бути все по-іншому, мене не відпускає. Можливо, треба було зізнатися Наталі у своїх почуттях і у нас так само могло би бути? Ну чому людина так влаштована? Якщо мені добре, то чому в моєму серці іскрить думка про недоказану розмову з Наталею? Чому мучить думка, що щось не так? 

     Я задоволений життям, все так, як має бути, тому всі сумніви заховав далеко у душі і начепив кільканадцять замків. Хай мій гіркий досвід нерозділеного першого кохання зітліє у найтемнішому кутку моєї душі. Якщо я до цих пір ніколи нікому не наважився признатися про почуття до однокласниці, то так тому і судилося бути. Вона щаслива з Арсеном, а я - з Інною.

• Ти не забув? - ніжний та дзвінки голос моєї дівчини пролунав у слухавці.
• Зайду після роботи в магазин і все куплю, - жартував я.
• Маааакс, - розчаровано відповіла Інна. - Як ти міг?

Я посміявся і відповів:

• Та жартую. Як я міг забути, якщо ти щодня нагадуєш про наших пів року разом?
• Тоді чекаю тебе о восьмій вдома, поїдемо в ресторан, я замовила столик.
• Обов’язково. Цілую, - відповів я і натиснув червону кнопку. 

      Після Нового року мені вдалося знайти заробіток у невеликій юридичній фірмі. Так, як я ще тільки на першому курсі, мене взяли лише асистентом, але це чудова можливість набратися досвіду і побачити професію із середини. Заробітна плата не висока, але нам з Інною було достатньо. Ми не шикували, але дозволити собі у час від часу вечерю у не дуже дорогому ресторані могли. Всн йшло у житті стабільно. Мій панцир зачинився, впустивши туди Інну. Все стабільно, розмірено, впевнено. Я не бачив чітко своє майбутнє, але знав, що хочу міцно стояти на ногах і мати сім’ю. Одружуватися поки в мої плани не входило, мене влаштовувало все так, як є. Ми з Інною ще досить молоді. Добре, що дівчина цю тему ніколи не піднімала. А я щиро вірю, що вона теж не готова до одруження.

       Березень радував сонячним днем. Начальник відправив мене у інший кінець міста забрати деякі папери. У фірмі є кур’єр, але крім простої передачі документів, потрібно було ще пояснити клієнту деякі моменти. Ми з Інною не розжилися на автомобіль,  тому до місця призначення я добирався кількома маршрутками. Навігатор показував кілька кроків до місця призначення. Я уважно розглядав екран смартфону і прямував відповідно до рекомендацій. Хотілося сьогодні якнайшвидше впоратися з роботою і поїхати на вечерю з Інною. Очікування гарного вечора окриляло, давало стимул плідно працювати.

Прямуючи впевнено направо, як рекомендує електронний жіночий голос, я розігнався і спинився, наштовхнувшись на когось. Моя куртка була залита кавою, а на землі розлетілися документи, добре, що не мої. 

• Обережніше можна? - крикнула дівчина і кинулася збирати із землі свої речі.
• Хто б говорив? - розізлився я, пробуючи витерти пляму від кави.

Дівчина була невисокого зросту, у сірому пальто і довгим світло-русявим волоссям,  яке спадало на плечі та обличчя. Я зрозумів, що з плямою не впораюся, а врятувати від бруду речі незнайомки ще можна, тому кинувся їй допомагати.

• Вибачте, я ненароком, задивився у навігатор і не побачив Вас.
• Під ноги треба дивитися, а не у смартфон, - злилася дівчина.

На мить я отерепів. Голос, який розворушив мою пам’ять. 

• Наталя?

Дівчина підвела на мене свої зелені очі. Її обличчя засяяло усмішкою, а моє серце прагнуло вискочити із грудей. Мій панцир! Він тріщить і я чую цей тріск у своїй голові. Очі плавно опустилися її руки. Я боявся побачити так обручку. Знаю, смішно, бо лише трохи більше як пів року не бачилися, але на місці Арсена, я не зволікав би.

Дякую всім силам існуючим і неіснуючим, але на руках нічого підозрілого ні на одруження, ні на заручини, не було.

• Максиме! Як ти? - відповіла Наталя, зібравши із землі свої речі і випроставши переді мною свою постать.
• Нормально. А ти?
• Прямую з університету додому, а тут ти. Ось це так несподіванка.
• Я вперше в цьому районі. Якось раніше не доводилося, а тепер начальник відрядив. 
• Ти працюєш? А як же навчання?
• Поєдную.
• Ти завжди був відповідальним і впевненим у своїх силах, - зауважила Наталя.

Еге! Впевнений! Якби це було правдою, то я давно б признався, що безтями закоханий у цю русяву дівчину.

• Не перебільшуй. Просто треба за щось жити.
• Я рада тебе бачити. 

О-о-о-о-о! А як я радий! Мій внутрішній голос волає від екстазу!

• І я! 

Я зазирнув у її очі, і ніби не було цих кілька місяців розлуки. Моє серце стиснулося від почуттів, що прокинулися, а тіло зажадало тієї, що стоїть навпроти мене і мило посміхається.

Вібрація по всьому тілу. Як опанувати бурю емоцій? Але крім того, вібрував у кишені мій телефон, який і повернув мене до реальності. Телефонувала Інна. Вона за мою слідкує чи відчуває? Я скрутив звук і запхав гаджет назад у кишеню.

• Ти не відповіш? - запитала Наталя.
• Пізніше.
• Я щиро рада тебе бачити, але змушена бігти. Пари.

На що ти надіявся? Звалився як сніг на голову і Наталка побіжить за тобою на край світу? В неї пари, а в тебе - робота та Інна. Моя совість просила прокинутися здоровий глуз і взяти себе в руки.

• Розумію. 
• Ти приїжджаєш до батьків? - запитала мене Наталя.
• Давно не був.
• Зрозуміло. Вибач. Маю бігти.