6

      Я вступив на юридичний факультет. Планка для мене висока, але я її досягнув. Марина Віталіївна та батьки можуть мною пишатися. Та ще й на стипендію. Як буде далі, не знаю, але постараюся не прогавити можливості влаштувати своє життя і бути успішним. 

      Серпень.  Від навчання можна трохи відпочити, набратися сил перед вереснем. Я більше почав тренуватися, зал чергував із вправами на свіжому повітрі. Всі мої однокласники теж були зайняті вступом, пошуками житла, облаштуванням майбутнього. Наталку бачив рідко. Знаю від інших, що вступила у медичний. Час від часу проводжав її поглядом через вікно. Звикав жити без неї. Арсен теж вступив, казали хлопці, що на банківську справу. Наш трикутник переїжджає в інше місто, але воно велике, там легше загубитися, відокремитися.

     У кишені щось завібрувало. Прийшло повідомлення від Дениса. Нагадує про свій День народження. Хоче зробити посиденьки на природі. Мій панцир стиснувся, я не хочу знову ворушити минуле, пускати у свій світ тих, від кого я так відгороджувався. Впевнений, що Наталка з Арсеном теж будуть. Ще раз, Максиме! Востаннє! А далі нове життя.

     Збори біля річки. Там є альтанка. Підходжу ближче, а наші вже всі там. "Я не п'ю, я - спортсмен!" - повторюю собі. 

     - Вітаю, Денисе, хай мрії збуваються! - промовив я до іменинника і вручив свій подарунок. 

     - Дякую, - відповів Денис, - займай зручне місце, зараз м'ясо буде готове.

    Я привітався з усіма. Тих, кого я не хотів бачити, ще нема. Сів збоку, щоб нікому не заважати і якнайшвидше звідси втекти. 

       - Ходи ближче, - гукнув мені Матвій. Я присунувся, як відразу біля мене хтось сів. Я повернув голову і побачив Інну. Після випускного ми не бачилися. Я й забув про неї. Наші погляди зустрілися. Здається, що не тільки переді мною пробігли картинки останньої нашої зустрічі. Дівчина ніяково посміхнулася і присунулася ближче, бо біля неї вмостилися ще два наших однокласники. 

     - Привіт. Як ти? - запитав я.

     - Нормально. А ти?

    Розмова не клеїлася.

    - Теж нормально, - відповів я і поглянув вперед. Напроти мене сиділа Наталія і уважно спостерігала за нашою розмовою. Арсен стояв з хлопцями біля вогню, тому дівчина сама зайняла місце. І де? Одразу навпроти мене. Альтанка велика, але не з моїм то щастям.

     - Інно, де ти пропадаєш? - перебила нашу незграбну розмову Натка.

     - ЗНО, вступ, облаштування нового місця проживання.

     - І не давала про себе чути. Ще й найкраща подруга називається, - дорікнула Наталка.

     - А ти не знаєш мого номеру? Та й хіба маєш час на мене? - огризнулася Інна.

     Можливо дівчата і далі вияснювали б стосунки, та хлопці принесли приготоване м'ясо, тому всі ринули ділити шматки, розливати шампанське і вітати іменинника.

      Святкування в розпалі. Хтось сидів за столом, дехто танцював, інші погрупувалися і активно щось обговорювали. Я сів на березі і спостерігав за усім, плануючи непомітну втечу. Лише повага до Дениса мене стримувала не піти по-англійськи. Я побудував уявну стіну між собою та однокласниками, відокремив себе, щоб ніхто не мав ні найменшої можливості нарушити кордони мого власного світу. Мені так було комфортно і безпечно. Я звузив свій панцир і заховався у ньому, залишивши лише фізичне тіло на березі річки. 

     Чи заздрив я своїм компанійським і комунікабельним однокласникам? Ні! Я відлюдник і мене це влаштовує. Поки що. 

     - Можна біля тебе? - запитала Інна, вмощуючись на лавку біля мене.

     - Ти і так вже сіла, -відповів я, посуваючи своє тіло.

     - Вітаю зі вступом, - продовжила дівчина.

     - Дякую. Навзаєм, - відповів я.

     - Будемо разом вчитися?

     Мої очі округлилися від здивування.

    - Тобто? - перепитав я.

     - Я теж майбутній юрист.

    Мало того, що ця брюнетка порушила мій спокій, сівши на лавку, так тепер вона влазить у моє відокремлене життя, на яке я мав свої плани.

     - Ти не знав? - перепитала Інна.

     - До сьогодні практично ні з ким з наших не спілкувався.

     - Я теж, але про тебе знаю.

     Я промовчав, бо реально не знав що сказати.

     - Що із житлом? - продовжувала допит Інна.

    - Батьки зраділи моїм успіхам і винаймали для мене квартиру. Планую згодом знайти підробіток, щоб оплачувати, бо на одну стипендію не потягну.

    - А я в гуртожиток. Можливо теж знайду підзаробіток і переїду на квартиру, - відповіла дівчина. 

    Голос дівчини затремтів. Хоч серпень був у самому розпалі, але від річки дмухнув доволі прохолодний вітерець. Я взяв свою джинсову куртку, яка лежала біля мене на лавці, і накинув на плечі дівчини.  На мить наші погляди зустрілися доволі близько. Пасмо темного волосся спадало на чоло Інни, і моя рука мимоволі потягнулася, щоб його забрати. 

     - Ви не йдете купатися? - порушив наш зоровий контакт голос Наталки.

     - Я і так замерзла, - відповіла Інна.

     - Невже Максимова куртка тебе не гріє? - дорікнула Натка.

    - Гріє! Тому і не хочу її знімати, - відрізала подруга.

    - Наталю, ходи купатися! - гукнув Арсен. Наталка кинула на нас двозначний погляд, розвернулася і попрямувала до охочих зануритися у воду.

     На щастя, ніхто міцного алкоголю не вживав, тому купатися було доволі безпечно. Компанія веселилася і без спиртного. Шум, крики, сміх. Ми з Інною за цим всім спостерігали з лавки і час від часу сміялися разом із іншими. Хтось кинув м'яч, гра почалася. Плескіт води, гучний сміх відлунням відбивався від дерев парку, де відбувався наш відпочинок. Тут затишно, течія річки спокійна, є альтанка, тому ця локація досить вдала для відпочинку такої галасливої компанії, як наша.

      Раптом м'яч відбився занадто сильно і потрапив на місце із сильнішою течією. Найближче до нього була Наталка. Дівчина відштовхнулася від дна і попливла в сторону м'яча, але сильна течія підхопила її і не давала можливості спіймати. М'яч вислизував з рук, а ноги не могли зловити дно. Наталка зробила кілька спроб встати, але течія збила її з ніг і накрила. Дівчина пробувала винирнути, але з кожним разом вже глибше йшла під воду. Компанія почала кричати. Я зірвався з місця, щоб побачити Наталку, але її ніде не було видно. Течія йшла в мою сторону. Я підійшов ближче до берега, але намарно. Арсен із хлопцями спробували плисти до неї, але течія збивала їх. Я отямився, коли був уже у воді. В голові чувся голос Наталки про порятунок. Не замислюючись про наслідки, я плив у сторону дівчини. Вода потрапляла в ніс, одяг намок, чим заважав плисти, але я побачив кругові хвилі. "Вона там!" - чи то мій внутрішній голос, чи то хтось із друзів гукав до мене, але я зумів добратися до зазначеного місця і пірнув. Наталка втрачала сили і йшла на дно. Тут глибоко і течія доволі сильна. Я виринув, щоб захопити більше повітря,і нирнув ще раз. В очах темно, серце голосно б'ється, а розум не дозволяє здатися. Я руками намацав тіло Наталки, зловив її за бретельку купальника і потягнув вгору. "Тільки живи!" - пульсувало в голові. Я плив до берега з усією силою, боровся із течією і не відпускав дівчину. Якщо їй судилося загинути, то я піду за нею.